Сонети

Я докоряв фіалці у маю:

«Злодійко чарівна, фіалко рання,

У пахощах твоїх і без вагання

Я дихання коханої взнаю».

Твоє волосся— в бруньці майорану,

А ніжні руки — в білині лілей.

Троянда ця від сорому багряна,

А та побліднула. За злочин цей,

За це привласнення краси твоєї

Жде на розкрадачів сумний кінець:

В самому розквіті хробак поб’є їх,

Чуже добро він сточить унівець.

Весною квітів бачив я немало,

І кожне зілля в тебе щось украло.