Сонети

Як злий конвой — недуга і роки —

Навік мене спровадить до острогу,

Тобі залишаться мої рядки —

Вогонь ясний, частина серця мого.

І будуть доказом — цей слід руки

Та жовтий клапоть аркуша старого,

Що тільки прах сточили хробаки,

Не доторкнувшись до вогню святого.

Життя оденки в землю відійдуть, —

Їх легко б міг ножем своїм здобуть

Грабіжник лютий в закутку глухому, —

Тобі ж одній залишиться в віках

Не черепок світильника, не прах,

А пломінь серця, що згоріло в ньому.