Сонети

О хтивосте, що гониш плоть у сказ,

Страшна нищителько душі слабої,

Джерело лжі, і підступу, й розбою.

Тупа, сліпа й жорстока воднораз.

Вгамована — ти збудниця відраз,

Та надиш знов і знов п’яниш собою.

І вже не знайде любого спокою,

Хто на приманку попадеться раз.

Безтямна ти в жадобі й посіданні.

У всьому крайнощі: при гамуванні —

Ти солод болісний, блаженна мить,

А там — розпука і тягар покути.

Світ знає це. Не зна, як обминути

Небесний рай, що нас до пекла мчить.