Сонети

Моя любов — пропасниця. Вона

В жадобі прагне лиш того напою,

Якого випивши колись до дна,

На все життя зосталася слабою.

Мій розум-лікар лікував любов,

Вона ж відмовилась приймати ліки.

А він розгнівався і геть пішов,

Страждать мене покинувши навіки.

Без нагляду, у відчаї страшнім

Я день і ніч метаюся в нестямі,

І, розумом покинуті моїм,

Слова і мислі бродять манівцями.

Я ж присягав, знесилений украй,

Що пекла морок — найсвітліший рай.