Сонети

Ну, і чому живеш ти у гріхах,

Безчестя прикриваючи собою?

Щоб зло гострило світові на страх

Приховану твоїм іменням зброю?

Щоб фальш в’ялила мак твого лиця

І мертва тінь сягла живого сяйва?

Навіщо вроді фальш, адже ж оця

Живій троянді позолота зайва?

Чому живеш ти в дні, коли до дна

Природа вибрала краси криницю?

Тепер старчиха знічена вона,

Лише з твоєї жебрає скарбниці.

То й береже тебе, щоб в дні ганьби

Нам показать минулих літ скарби.