Сонети

Була б моя любов дитям нагоди

Чи долі байстрюком, гріхом батьків,

То місце б їй примхливий час находив

Серед квіток або між будяків.

Не з волі примх вона зроста на подив,

То й не впаде від підлих язиків.

Що їй вимога нетривкої моди?

Що їй прихильність часу або гнів?

На неї вже погрозами не вплине

Винаймувач короткої хвилини.

Звелась вона, незрушна, як гора,

Над спеки злі, над зливи і пороші, —

Ви в цьому свідки, тлуми скомороші,

Для зла живі і мертві для добра.