Сонети

О владарю чуттів моїх святих,

Як свідчення і щирості, й любові

До тебе йдуть посли мої письмові

В одежі слів буденних і простих.

Щоб гідно одягти посланців тих,

Окрас не міг я віднайти у слові,

Тож не шкодуй убогому послові

Своїх думок — уборів золотих.

Коли ж зоря, що креслить нам дорогу,

Мені вділивши блиску дорогого,

Любов мою одягне до ладу,

Тоді вже сам я власними руками

Її, у серці ховану роками,

До ніг твоїх навіки покладу.