Сонети

Не дай зимі нищівною рукою

Весни й твоєї погубити шал.

Жагою сповни будь-який фіал,

Помнож скарби не літом, а весною.

Це — не лихварство, гідне осороми,

А з власної краси належний зиск,

Це сил поновлення і юний блиск,

Це десять Я навколо тебе в домі.

Ти щастя десять би разів помножив,

Якби відбився в десятьох синах.

Що візьме смерть? Хіба нікчемний прах,

Бо погасить твого вогню не зможе.

Вродливий ти, тож не давай краси

Під вістря невмолимої коси.