Сонети

Розлуки час — зимою був мені,

Хоч рік сягав лише свого полудня.

Який туман, які похмурі дні,

Яке спустошення і холод грудня!

Скінчилось літо, і за ним услід

Ступає осінь в золотій короні,

Несучи важко в благодатнім лоні

Свої дари — землі дозрілий плід.

Та всі дари і всі плоди на світі —

Мов сироти без матері в сім’ї.

Нема тебе — і мовкнуть солов’ї

В кущах троянд, в зеленім верховітті.

А там, де й чуть синички вбогий свисг,

Зими злякавшися, тріпоче лист.