Сонети

Зроста любов моя, всякчас нова, —

Люблю ніжніше, мовчки, до нестями.

Торгує той дрібними почуттями,

Хто серце всім на показ відкрива.

В весняну пору нашої любові

Тебе прославили мої пісні, —

Так соловей співа на честь весни,

Та влітку мовкне спів його в діброві.

Не гаснуть чари весняного саду,

Як стихне голос ніжного співця.

Коли той спів лунає без кінця,

Набридне він, утративши принаду.

Тому на певний час умовк і я,

Щоб пісня не обриднула моя.