Сонети

Будь серце прокляте, що розіп’яло

Мене і друга на однім хресті, —

Четвертувать тобі одного мало,

Ти й друга кинула на муки ті.

Вже завдало, в полон узявши нас,

Потрійних мук твоє лукаве око:

Себе, мене і друга водночас

З моїх грудей ти вирвала жорстоко.

Помилуй друга, зжалься хоч над ним.

Потрапивши як бранець до острогу,

Я власне серце дам тобі за нього

І біля друга стану вартовим.

Волання марні! Я в тюрмі закутий,

Тут все моє зі мною мусить бути.