Сонети

Всевладний час зродив краси взірець,

Що досконалістю вражає зір.

Тоді нищителем стає творець

І нищить свій неперевершний твір.

Це ж саме він під вітру дикий рев

Жбурляє літо злій зимі до ніг,

І пада лист, і стигне сік дерев,

І всю красу вкриває мертвий сніг.

Коли б не квітів запахущий хміль —

Текучий бранець у тюрмі зі скла, —

Забули б ми в морози й заметіль

Красу весни, що квітами цвіла.

У тій тюрмі зелений гине лист,

Не пахощі — душі і тіла вміст.