Сонети

З природи примх — обличчя в тебе жінки,

Владарю-владарко жагучих мрій,

Жіночий серця віск і тільки вчинки,

На щастя, зовсім не властиві їй.

Ясні твої нелицемірні вічі,

І промінь їхній золотить усе.

Він погляди полонить чоловічі,

Серцям жіночим болещі несе.

Ти на жону Природою зачат,

Вона ж сп’яніла, дивлячись на тебе,

Та й додала щось любе для дівчат,

У чім не мав я жодної потреби.

Коли вже так, то поділи свій статок:

Мені любов, жінкам — отой додаток.