Сонети

Мідь і граніт, земля і океани

Не вистоять під натиском часу.

Тож як твою оборонить красу,

Тендітна квітко, витворе весняний?

Проти облоги войовничих днів

Чи може встояти дихання літа,

Коли в покорі никне міць граніту,

Нікчемна перед пащею віків?

О скорбна думо, марення безсиле!

Для свіжості земної красоти

Хто може сховище тривке знайти,

Щоб від часу спасти обличчя миле?

Та над сторіччями краса твоя

З мого чорнила, може, засія.