Сонети

Ти — сяйво чисте і в гріхах своїх,

Які тебе, мов тля троянду, вкрили,

У ніжні пелюстки повитий гріх,

Таким здається безневинно милим.

Злі язики ганьблять твій кожен крок,

На те підстави маючи, я певен,

Але чеснотою стає порок,

Лише твойого імені сягне він.

Що за житло дістав підступний блуд,

Твою красу обравши за колиску.

В такій пишноті не помітний бруд

Моїм очам, прижмуреним від блиску.

Цим перевагам, серце, є межа,

Вживанням частим туплять і ножа.