Сонети

Хто, кволій, сил тобі вділив таких,

Що полонить людські серця змогла ти?

Мої ти очі змушуєш брехати,

Що світлий день — затьмарений для них.

Чому так до лиця тобі пороки,

Що навіть вчинений тобою гріх

Мені чеснотою здається, доки

Тебе не виправда в очах моїх?

Чому — тим краща ти в моєму вірші,

Чим більший гріх знаходжу я в тобі?

Хай я люблю ненависне юрбі,

Та честі не уймай мені, як інші.

До грішниці росте любов моя —

Тим вартий більшої любові я.