Сонети

Як видавсь я душі твоїй немилим,

Заприсягни нечулій і сліпій,

Що звусь я Волею, Волінням, Віллем,

То й маю залишитися при ній.

Доповнивши твого чуття скарбницю,

В числі волінь твоїх хай буде й Вілль.

Не важить там нічого одиниця,

Де множество зійшлося звідусіль.

Хай буде в велелюднім тлумі тому

Вілль, мов кукіль серед поживних зіль,

Аби в очах лишень і в серці твому

Щось важив той малопримітний Вілль.

Люби лиш волю — й перед світом цілим

Мене любитимеш, бо звусь я Віллем.