Сонети

Хто хвалиться своїм шляхетним родом,

Хто силою, достатком, хто умом,

Хто шатами — хай шиті всупір модам, —

Хто псом, хто соколом, хто скакуном,

І кожному в одній з отих марнот —

Вершина мрій і втіхи неземної.

Та не зрівняється ніхто зі мною,

Бо враз я досягнув усіх висот.

Твоя ж любов — над родові́ герби,

Над королівські нинші горностаї,

Коштовніша за всі земні скарби,

Прекрасніша за соколині зграї.

Та горе: скарб мій у твоїх руках, —

Як відбереш його — і щастю крах.