Сонети

Яких ще тем примхливій музі треба,

Коли ти в вірш таку вдихаєш суть,

Що кращої явить не зможе небо

І папірцям слова не віддадуть.

І в тім твоя, а не моя заслуга,

Якби слова у віршах зацвіли,

Бо лиш душа німа і недолуга

Красі твоїй не висловить хвали.

Будь музою десятою поету,

Від решти муз гарнішою стократ, —

І образ твій повік не кане в Лету,

Ти в цих словах не знатимеш утрат.

І славу нам ділити по заслузі:

Мені — за труд, а за натхнення — музі.