Сонети

В піснях я не вдаюсь до новизни.

Ясного блиску зовсім не знайти в них,

Були весь час далекими вони

Від форм химерних і сполучень дивних.

Про убрання не дбаючи нове,

Виходять мислі в одязі старому,

І кожне слово у рядку мойому

Вже автора на ймення назове.

Любов і ти — всякчасна в них основа,

Тому-то й завжди одіж в них стара:

Мої чуття в обіймах мого слова

Подібними виходять з-під пера.

Щодня старого сонця сяйво нове,

Така й любов моя, все в тому ж слові.