Сонети

Стомившись працею, чекаю ночі,

Щоб любий сон у ліжку віднайти,

Та мисль моя заснуть тоді не хоче;

Всю ніч до тебе зводячи мости,

Вона іде шляхами пілігрима

Крізь біль і сум, крізь темряву ночей.

І, не змикаючи й на мить очей,

Я бачу пітьму, що й сліпому зрима.

В ній, щастя я шукаючи своє,

Очима серця в темноті знаходжу

Чарівну тінь, на самоцвіт похожу, —

Від неї ніч прекрасніша стає.

Так серцем вічно рвусь я за тобою,

Вночі і вдень не знаючи спокою.