Сонети

У тебе в грудях б’ються ті серця,

Які вважав я взятими землею,

І та любов, що я простився з нею,

Розквітла в рисах любого лиця.

Далекі друзі! Скільки я в одчаї

Колись пролив пекучих сліз по них.

Пройшли роки, — і знов я, мов живих,

Тепер в тобі усіх їх зустрічаю.

Ти мавзолей, в якому знов живуть

Померлі друзі юності моєї.

Чуттів моїх розтрачені трофеї

Вони тобі до крихти віддають.

Тепер в тобі стрічаюсь я із ними,

І я, й вони — віднині всі твої ми.