104

Рокам краси твоєї не здолати,

Такою ж ти була, як стрілись ми.

Від того часу три лихі зими

Лісів чарівні позривали шати.

Спалили тричі в золотім вогні

Три осені вбрання весни зелене.

Проте здаєшся і тепер для мене

Такою ж ти, як і в далекі дні.

Як стрілка, що незримо йде на вежі,

Карбуючи години в тьмі ночей.

Так непомітно для моїх очей

Твоя краса лишає давні межі.

Дух ув’ядання не страшний тепер, —

Коли ти народилась — він помер.

Загрузка...