Сонети

Лукава музо, де пісні твої —

Земній красі заслужені похвали?

Чи пломінь твій нездарні шахраї

Для од своїх нікчемних заховали?

Прийди, і слово дай, і дай снаги,

Щоб у пориві творчої нестями,

Увівши в слів гранітні береги,

Стихію вроди вславити піснями.

Проснись, ледача, в любе глянь лице,

Як зморшку хоч малу знайдеш на ньому,

Що час поклав, скарай його за це,

Суддею стань напаснику лихому.

Відбивши наступ грізного часу,

Нетлінним словом відтвори красу.