Сонети

Твій вільний раб, ладен я день при дні

Тобі єдиній слугувати вірно,

Найменшу примху виконать покірно

В години рабства, дорогі мені.

Я проклинать не смію навіть скуки,

Чекаючи на твій жаданий зов.

Коли ж слузі накажеш вийти знов, —

Мов дар, він прийме гіркоту розлуки.

Ревнива мисль не сміє підійти

До справ твоїх, заглянути в ті справи,

Я, раб німий, лиш думать маю право:

Щасливі ті, хто зараз там, де ти.

Роби, що хоч. Моє чуття незриме

І зраду, й глум покірливо нестиме.