Сонети

Чи це тебе прийнявши, мов корону,

П’ю лестощі — трутизну королів?

Чи зір мій йде тримає оборону,

Чи від твого відьомства ошалів —

Твоїх алхімій похопив науку

І творить ангелів з гримучих змій

Та всякій нечисті, що йде під руку,

Малює образ неповторний твій?

Ні, перший здогад: лестощі у зорі.

І їх спива мій дух — король сліпий.

А зір, знавець смаків, дає напій,

Якого прагне повелитель хворий.

Гріх зменшиться, як там трутизна є,

Зір готував — за те ж він перший п’є.