Сонети

Із музою моєю ти не в шлюбі,

То й бсзсторонньо дивишся на труд,

Що, присвятивши вроді твоїй любій,

Поет дає тобі його на суд.

Взірцем, як мудрості, так і краси,

Стоїш ти над усі мої похвали

І прагнеш ти, щоб у нові часи

Твою красу повніше оспівали.

Нехай співають, звівшись на котурни,

Та риторичністю фальшивих слів

Нездатні модники літературні

Мій щирий, дружній заглушити спів.

Блідих фарбують за новим звичаєм,

А в тебе фарб і власних вистачає.