Точка обману

111

Негода на льодовиковому шельфі Мілна вгамувалась, і в житло­сфері стало тихо. Але навіть за таких умов директор НАСА Лоуренс Екстром не думав спати. Він провів наодинці кілька годин, ходячи туди-сюди, зазираючи в наповнену водою шахту і погладжуючи борозенки на гігантському обвугленому валуні.

Нарешті він зважився.

І зараз науковець сидів за відеофоном у пункті зв’язку, вдивляючись у стомлені очі президента Сполучених Штатів. Зак Герні був у халаті і вигляд мав не надто радісний. Екстром знав: після того, що він скаже президентові, настрій голови держави не покращиться.

Коли Екстром закінчив свою розповідь, у президента було якесь розгублене обличчя — наче він і досі не прокинувся і погано розумів, про що йдеться.

— Стривайте, — мовив Герні. — Мабуть, зв’язок поганий. Ви тільки-но сказали мені, що НАСА перехопила термінову радіо­передачу з координатами метеорита, а потім підлаштувала все так, наче його виявив супутник-сканер?

Екстром, сидячи сам-один у темному залізному контейнері, страшенно хотів, щоб усе це виявилося нічним жахіттям, від якого він ось-ось має прокинутись.

Вочевидь, його мовчання не дуже влаштовувало президента.

— Заради Бога, Ларрі, скажіть, що все це неправда!

У роті в Екстрома пересохло.

— Метеорит і справді знайшли, пане президенте. І це єдина правда в усій цій історії.

— Я ж сказав підтвердити мені, що все це неправда!

Тиша у вухах Екстрома перетворилася на глухий гуркіт. «Потрібно було йому сказати, — дорікнув собі керівник НАСА. — Треба пережити найгірше, а потім стане краще».

— Пане президенте, невдача із супутником-сканером нищила ваш рейтинг. Коли ми перехопили повідомлення про метеорит у товщі криги, то сприйняли це як шанс відновити позиції в боротьбі за президентське крісло.

Герні отетерів.

— Відновити за рахунок підтасовки, приписування відкриття насівському супутнику?

— Супутник швидко мали полагодити, але не до виборів. Ваш рейтинг падав, Секстон несамовито нападав на НАСА, тому…

— Ви просто з глузду з’їхали! Ви мені збрехали, Ларрі!

— Надто вже спокусливою здавалася перспектива. Шкода було втрачати таку можливість. І я вирішив нею скористатися. Ми перехопили повідомлення від одного канадця, який пізніше загинув під час снігової бурі. Більше ніхто не знав, що там метеорит. Саме над цією зоною проходив супутник-сканер. НАСА була потрібна перемога. Ми мали координати.

— Навіщо ви мені розповідаєте це тепер?

— Ви маєте знати.

— Ви розумієте, що зробить Секстон з цією інформацією, якщо дізнається?

Екстром про це навіть подумати боявся.

— Скаже всьому світові, що НАСА та Білий дім збрехали американському народу! І знаєте що? Він матиме рацію!

— Це не ви збрехали, сер, а я. І я подам у відставку, якщо…

— Ларрі, ви не розумієте, про що йдеться. Я намагався побудувати своє президентство на правді й шляхетності. Чорт вас забирай! Сьогоднішня ніч минула чудово і чесно. Шляхетно. А тепер виявляється, що я збрехав усьому світові?!

— Це не брехня, а невеличка неправда.

— Немає такої речі у світі, як «невеличка неправда», Ларрі, — кинув президент, закипаючи від обурення.

Екстрому здалося, що й без того малесенька кімната стала ще меншою і почала тиснути на нього. Він мав сказати президентові ще дуже багато, але решта могла почекати до ранку.

— Вибачте, що я вас розбудив, сер. Мені просто здалося, що ви маєте знати.

А на іншому кінці міста Седжвік Секстон іще раз приклався до пляшки з коньяком і закрокував кімнатою. Його роздратування зростало.

Де ж у біса та Габріель?