Точка обману

39

— Це — джгутиконосці, — пояснив Толланд, вдивляючись у світну воду.

— Скажи нормально — ротом, — скривив гримасу Коркі.

Рейчел відчула, що Майклові Толланду не до жартів.

— Не знаю, як таке могло статися, — сказав він, — але чомусь ця вода містить біолюмінесцентні дінофітові водорості- джгутиконосці.

— Біолюмінесцентні що? — перепитала Рейчел. Говори нормальною мовою.

— Це одноклітинний планктон, здатний окиснювати люмінесцентний каталізатор, що зветься люциферин.

І це називається нормальна мова?

Толланд зітхнув і обернувся до свого товариша.

— Коркі, а чи не було на метеориті, який ми витягли з цієї діри, якихось живих організмів?

Коркі вибухнув сміхом.

— Я тебе благаю, Майку! Ти що — жартуєш?

— Ні, не жартую.

— Жодного шансу, Майку! Повір мені, якби НАСА хоч краєм вуха почула, що в цій каменюці містяться живі організми, вона б ніколи не вирішила витягувати її на відкрите повітря.

Толланд трохи заспокоївся, але видно було, що це полегшення оповиває якась велика таємниця.

— Я не повірю остаточно, поки не побачу сам у мікроскоп, — сказав Толланд, — але мені здається, що це біолюмінесцентний планктон, який належить до пірофітових водоростей. Цих водоростей повно в Північному Льодовитому океані.

Коркі знизав плечима.

— А ти б хотів, щоб вони потрапили сюди з космосу? Чому тебе це цікавить?

— Тому, — пояснив Толланд, — що метеорит лежав у кризі — прісній воді, що потрапила сюди в результаті снігопадів. Вода в цій ополонці — це талий лід, що перебував у незмінно замороженому стані століттями. Як же в нього могли потрапити океанські істоти?

Сказане Толландом спричинило тривалу тишу.

Рейчел стала на краю ополонки і спробувала вдуматися в те, що почула. У шахті — біолюмінесцентний планктон. Що це означає?

— Десь там, унизу, має бути тріщина, — сказав Толланд. — Це єдине пояснення. — Напевне, планктон потрапив до цієї шахти крізь ту тріщину разом із океанською водою, яка туди просочилася.

Рейчел не зрозуміла.

— Як це — просочилася? Звідки? — Вона пригадала, як їхала на снігоході по льодовику. — Океан — за цілих дві милі звідси.

І Коркі, і Толланд якось дивно поглянули на Рейчел.

— Узагалі-то, — сказав Марлінсон, — океан розташовується просто під нами. Це плавучий крижаний масив.

Рейчел обвела чоловіків отетерілим поглядом.

— Плавучий? Але ж… але ж ми зараз на льодовику!

— Так, ми на льодовику, — відповів Толланд, — але не на суходолі. Інколи льодовики виходять за межі суші й розходяться віялом по воді. Через те що лід легший за воду, льодовик і надалі рухається, уже перебуваючи над океаном у плавучому стані, неначе гігантський пліт. Льодовий шельф має саме таке визначення: «плавуча частина льодовика». — Він на мить замовк, а потім продовжив: — Насправді ж ми зараз перебуваємо в океані за милю від берега.

Шокована Рейчел одразу ж занервувалася. Вона уявила собі найближче довкілля, і думка про те, що вона фактично стоїть над Північним Льодовитим океаном, викликала чималий страх.

Здавалося, Толланд відчув її збентеження. І заспокійливо потупав по кризі.

— Не турбуйся. Цей лід — триста футів завтовшки, з яких двісті ховаються під водою, — як крижинка, що плаває у склянці. І тому цей шельф дуже надійний. На такій основі можна запросто збудувати хмарочос.

Рейчел розгублено кивнула, вочевидь не повністю переконана. Відкинувши неприємні передчуття, вона тепер зрозуміла, чому у Толланда з’явилася саме така теорія походження планктону. Він гадає, що існує тріщина, котра спускається аж до океану, і по ній планктон піднявся до отвору. Це було цілком можливо, але залишався один парадокс, який непокоїв її. Нора Менгор чітко заявила про цілісність льодовика, бо пробурила кілька десятків пробних отворів на підтвердження його однорідності.

Рейчел поглянула на Толланда.

— Мені здавалося, що бездоганна однорідність льодовика була наріжним каменем. Саме за шарами льоду, які накопичувалися роками, було визначено вік метеорита. Хіба доктор Менгор не заявляла, що льодовик не має тріщин та розломів?

Коркі спохмурнів.

— Схоже, Снігова королева дала маху.

«Не кажи цього надто гучно, — подумала Рейчел, — бо вона огріє тебе льодорубом за ці слова».

Толланд потер підборіддя, не зводячи очей зі світних істот.

— Іншого пояснення просто не існує. Тут напевне має бути якась тріщина. Не інакше як льодовик тисне на океанську воду, що кишить планктоном, і той піднімається цією шахтою.

«Оце так тріщина! — подумала Рейчел. — Якщо товщина льоду становить тут триста футів, а глибина отвору сягає двохсот, то ця гіпотетична тріщина має пронизувати сто футів суцільної криги. Але ж пробні буріння, що їх здійснила Нора Менгор, не засвідчили наявності тріщин».

— Зроби-но мені послугу, — звернувся Толланд до Коркі. — Сходи знайди Нору. Будемо молити Бога, що вона має про цей льодовик інформацію, яку нам не повідомила. Та й Мін міг би нам дещо розповісти про цих маленьких сяйнистих тваринок.

Коркі повернувся і пішов.

— Поквапся, — гукнув Толланд йому навздогін, а потім знову почав вдивлятися у воду. — Можу присягнутися, що це біосвітіння починає блякнути.

Рейчел поглянула на шахту. І дійсно — зелень стала не такою яскравою.

Толланд зняв куртку і поклав її на лід біля краю води.

Рейчел збентежено поглянула на нього.

— Майку, що ти збираєшся робити?

— Хочу перевірити, як потрапляє сюди солона вода.

— Лежачи на льоду без куртки?

— Еге ж. — І Толланд підповз на животі до краю води. А потім, ухопившись за один рукав, другий почав опускати вниз доти, доки він не торкнувся води. — Це — високоточний тест на вміст солі, що застосовується океанографами світового класу. І називається він «лизнути мокру куртку».

А в кінці льодовика Дельта-Один, насилу маніпулюючи пошкодженим мікророботом, відчайдушно намагався утримати його над головами купки людей, що зібралися біля заповненої водою шахти. Зі звуків, які линули знизу, він здогадувався, що ситуація розгортається надзвичайно швидко.

— Зателефонуйте керівникові, — наказав він. — У нас виникла серйозна проблема.