Точка обману

100

Вертоліт берегової охорони ще не долетів дві милі до точки, де мала розташовуватися «Гоя», коли Толланд гукнув пілота:

— А у вас на борту є прилад нічного бачення?

— Так, — кивнув пілот. — Ми ж з рятувального підрозділу.

Толланд так і думав. Термосистема нічного бачення була призначена для пошуку жертв корабельних катастроф у темряві. Теп­ло, випромінюване головою плавця на поверхні води, на екрані світилось як яскрава червона цятка на темному тлі океану.

— Увімкніть її, будь ласка, — попросив Толланд.

Пілот розгубився.

— А навіщо? Ми когось загубили?

— Ні. Я хочу, щоб усі дещо побачили.

— З такої висоти ми нічого не побачимо, окрім плями нафти, що палає.

— А ви увімкніть, — наполіг Толланд.

Пілот якось дивно зиркнув на Майкла, натиснув кнопки, налаштовуючи термооб’єктив шукача, змонтований під корпусом машини. Невдовзі вони матимуть змогу бачити поверхню океану в радіусі трьох миль. На панелі приладів засвітився рідкокристалічний екран. І на ньому поволі випливло зображення.

— Ну ні фіга собі! — Пілот аж сіпнувся від подиву, й разом із ним сіпнувся і вертоліт.

Рейчел та Коркі витріщилися на екран з не меншим подивом. На чорному тлі океану виднілася величезна червона спіраль. Вона звивалась і пульсувала.

Рейчел з трепетом поглянула на Толланда.

— Схоже на циклон, яким він виглядає з супутника погоди.

— А це і є циклон, — сказав Майкл. — Завихрення теплих течій. Десь пів милі в діаметрі.

Пілот полегшено розсміявся.

— Оце так! Ми їх бачимо час від часу, але про це я ще не чув.

— Воно вийшло на поверхню лише минулого тижня, — пояснив Толланд. — Швидше за все, протримається не більше кількох днів.

— А чим спричинений цей вир? — спитала Рейчел, ошелешена появою виру посеред океану.

— Виходом магми на поверхню, — пояснив пілот.

Рейчел повернулася до Толланда.

— Це що, вулкан?

— Ні, — відповів океанограф. — Зазвичай на східному узбережжі не буває активних вулканів, але час від часу тут трапляються несподівані «кишені» магми, які набухають під морським дном і створюють «гарячі точки». Ця гаряча точка спричиняє зворотний температурний перепад: гаряча вода — внизу, а холодна — нагорі. В результаті маємо отакі спіралеподібні течії — мегаплюми. Покрутившись кілька днів, вони зникають.

Пілот поглянув на пульсуючу спіраль на своєму екрані.

— Схоже, що цей вир і досі не втратив силу. — Він помовчав, перевіряючи координати «Гої», а потім здивовано поглянув на Майкла через плече. — Пане Толланд, схоже, що ваша посудина стоїть на якорі доволі близько до центру цього виру.

Науковець кивнув.

— Біля центру спіралі потоки трохи повільніші, ніж скраю, — вісімнадцять вузлів. Це все одно що ставати на якір посеред швидкої річки. Нам довелося чимало попрацювати з якорем цього тижня.

— О Господи! — вигукнув пілот. — Вісімнадцять вузлів? Дивіться, за борт не повипадайте! — І розсміявся.

Та Рейчел було не до сміху.

— Майкле, а ти мені нічого не сказав ні про мегаплюми, ні про вихід магми, ні про теплі течії.

Він заспокійливо поклав руку їй на плече.

— Вони не становлять жодної небезпеки, повір мені.

Рейчел спохмурніла.

— Отже, твоя телепередача, яку ти тут знімав, буде про це явище — вихід магми?

— Так, про мегаплюми і про Sphyrna mokarran.

— Ясно. Ти мені раніше про це розповідав.

Толланд хитро всміхнувся.

— Sphyrna mokarran полюбляє теплу воду, і саме зараз сюди, у це коло нагрітої води діаметром з милю, збираються всі особини з довколишніх вод.

— Просто клас, — зауважила Рейчел і занепокоєно кивнула. — А що це таке — Sphyrna mokarran?

— Найогидніша істота в океані.

— Камбала, чи що?

— Та ні, всього-на-всього велетенська акула-молот, — розсміявся Толланд.

Рейчел аж заклякла на сидінні. Біля твого судна крутяться акули-молоти?

Толланд підморгнув.

— Розслабся. Вони цілком сумирні істоти. І не становлять небезпеки.

— Ти б не казав цього, якби вони й справді не становили небезпеки.

Толланд знову розсміявся.

— Мабуть, ти маєш рацію. — Він грайливо гукнув пілотові: — Слухайте, а коли ви востаннє рятували кого-небудь від нападу велетенської акули-молота?

Пілот знизав плечима.

— Нам нікого не доводилося рятувати від акули-молота ось уже кілька десятиріч.

Толланд повернувся до Рейчел.

— Ось бачиш. Протягом кількох десятиріч. Тож нема чого турбуватися.

— Десь із місяць тому, — додав пілот, — тут стався напад, коли один телепень аквалангіст здумав здуру погратися…

— Стривайте! — вигукнула Рейчел. — Ви ж казали, що вам не доводилося рятувати нікого впродовж десятиріч!

— Еге ж, — відповів пілот. — Тому що нікого не врятували. Зазвичай ми прибуваємо надто пізно. Ці тварюки вбивають легко і швидко.