Точка обману

83

Споруду, в якій розташована штаб-квартира НАСА, — гігантський скляний трикутник на І-стрит, 300, у Вашингтоні, округ Колумбія, — оповиває павутиння з понад двохсот миль кабелів; у ній містяться тисячі тонн комп’ютерного обладнання. У штаб-квартирі працюють 1134 держслужбовці, які здійснюють нагляд за використанням п’ятнадцятимільярдного щорічного бюджету НАСА і щоденною діяльністю його дванадцяти баз, розкиданих по всій країні.

Попри пізню годину Габріель виявила в холі будівлі безліч людей: сюди стікалися збуджені групи репортерів і ще більш збуджені співробітники космічної агенції. Сам хол дуже нагадував музей: у ньому помпезно купчилися підвішені до стелі копії знаменитих космічних кораблів і супутників. Групи тележурналістів умить захоплювали в полон радісних і збуджених співробітників НАСА, які проходили крізь двері.

Габріель уважно огледіла натовп, проте не помітила нікого, схожого на керівника проєкту супутника-сканера — Кріса Гарпера.

Половина людей, що зібралися в холі, мала журналістські перепустки, друга половина — насівські посвідчення з фото, начеплені на шию. У Габріелі не було ні того, ні іншого. Вона помітила дівчину з посвідченням НАСА і поспішила до неї.

— Привіт. Я шукаю Кріса Гарпера.

Дівчина спантеличено поглянула на Габріель, немов збагнула, що бачила її, але не могла пригадати де саме.

— Я бачила, як доктор Гарпер не так давно прийшов. Певно, він піднявся нагору. Я вас знаю?

— Навряд чи, — відповіла Габріель, відвертаючись. — А як піднятися нагору?

— Ви працюєте в НАСА?

— Ні.

— Тоді вам нагору не можна.

— Ясно. А чи немає тут телефона, щоб я…

— Послухайте! — Дівчина несподівано розсердилася. — Я згадала, хто ви! Бачила по телевізору поряд із сенатором Секстоном. І у вас вистачає нахабства…

Габріелі уже не було поряд. Вона розчинилася в натовпі. Але почула, як за її спиною розлючена дівчина попереджає інших, що серед них ховається шпигунка.

Жах! Не встигла увійти, як уже потрапила до списку неблагонадійних!

Нахиливши голову, Габріель прослизнула в дальній кінець холу. На стіні висів план будівлі. Вона уважно проглянула його, розшукуючи ім’я Кріса Гарпера. Марно. Імена на плані не вказувалися — лише відділи.

«Може, треба шукати супутник-сканер щільності?» — подумала Габріель. І почала шукати хоча б щось, що мало до нього стосунок. Але знову нічого не знайшла. Вона боялася обернутися, чекаючи побачити натовп розгніваних співробітників НАСА, готових закидати її камінням.

Щось віддалено схоже на шукане вона виявила на четвертому поверсі:

Відділ дослідження Землі, рівень II

СИСТЕМА СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ЗЕМЛЕЮ

Намагаючись не повертати голову до натовпу, Габріель попрямувала до ніші з ліфтами та фонтанчиком для пиття. Вона пошукала очима кнопки виклику ліфта… Самі шпарини. Чорт! Ліфти виявилися захищеними: доступ за ключами-картками лише для співробітників.

Щось збуджено обговорюючи, до ліфтів йшла група молодих людей. У всіх на шиї висіли картки. Габріель швидко схилилася над фонтанчиком, позираючи назад. Прищавий чоловік вставив у щілину картку, і двері ліфта відчинилися. Чоловік сміявся, у захваті хитаючи головою.

— Ці типи з відділу пошуку позаземних цивілізацій, певно, з глузду з’їхали, — сказав він, коли всі увійшли до ліфта. — Шукали своїми рогатими радіотелескопами дрейфові поля, а тим часом предметний доказ увесь час перебував у товщі криги на Землі!

Двері зачинилися, і компанія зникла.

Габріель випросталася, витираючи губи і роздумуючи, що робити. Озирнулася в пошуках внутрішнього телефона. Нічого схожого. Вкрасти картку? Але внутрішній голос підказав, що робити цього не варто. Хоч би там як, а діяти слід оперативно і якомога швидше. Раптом вона побачила ту саму жінку, яка її упізнала. Вона йшла через натовп із охоронцем НАСА.

З-за рогу з’явився лисий чоловік, що поспішав до ліфта. Габ­ріель знову нагнулася над фонтанчиком. Здавалося, чоловік не звертає на неї жодної уваги. Вона мовчки спостерігала, як він вставив у шпарину картку. Двері ліфта розчинилися, і чоловік увійшов.

«До біса все! — вирішила Габріель. — Зараз або ніколи!»

Вона відскочила від фонтанчика і кинулася до ліфта, виставивши вперед руку, щоб затримати двері. Вони знову роз’їхалися, і Габріель заскочила всередину. Обличчя її пашіло від збудження.

— Бачили коли-небудь щось схоже? — збуджено заторохтіла вона, звертаючись до здивованого власника лисини. — Боже! Це неймовірно!

Чоловік кинув на неї підозрілий погляд.

— Ці хлопці з відділу позаземних цивілізацій з глузду з’їхали, однозначно. Шукали своїми рогатими радіотелескопами дрейфові поля, а предметний доказ увесь час перебував на Землі у товщі криги!

Чоловік здивовано поглянув на неї.

— Ну… так… — Він поглянув на її шию, спантеличений тим, що не бачить посвідчення. — Вибачте, але ви…

— Четвертий поверх, будь ласка. Приїхала в такому поспіху, що мало ліфчик не забула начепити!

Габріель розсміялася, крадькома поглянувши на посвідчення чоловіка. Джеймс Тейзен. Фінансове управління.

— Ви працюєте тут? — Чоловік зніяковів. — Міс…

Габріель ображено скривилася.

— Джиме! Ви мене кривдите! Для жінки бути непомітною — це найгірша кара. Ви що, не пам’ятаєте мене?

Джеймс Тейзен на мить зблід, збентежився і розгублено провів рукою по голові.

— Вибачте. Усе це збудження, гармидер… Дійсно, ми, здається, знайомі. У якій програмі ви працюєте?

От зараза! Габріель зблиснула впевненою усмішкою:

— У «Системі спостереження за Землею».

Чоловік натиснув кнопку з цифрою чотири.

— Це зрозуміло. Я маю на увазі — у якому конкретно проєкті?

Габріель відчула, як пришвидшився пульс. На думку спадало лише одне.

— Супутник-сканер щільності.

— Невже? А мені здавалося, я знаю всю команду доктора Гарпера.

Вона збентежено кивнула.

— Кріс мене ховає. Я якраз та сама ідіотка-програмістка, яка ввела хибний просторовий індекс у програму виявлення аномалій.

Лисий фінансист аж рота роззявив від здивування:

— То це ви?..

Габріель спохмурніла, немов згадавши про неприємну подію.

— Я кілька тижнів після цього не спала.

— Але доктор Гарпер узяв усю провину на себе!

— Знаю. Кріс саме такий хлопець… В усякому разі, саме йому довелося все виправляти. Але які новини сьогодні! Метеорит! Приголомшливо!

Ліфт зупинився на четвертому поверсі. Габріель хутко вискочила з нього.

— Чудово, що ми зустрілися, Джиме. Передавайте привіт усім хлопцям у бюджетному відділі!

— Аякже, — промимрив ошелешений Тейзен, коли двері зачинялися. — Приємно буде знову вас побачити.