Точка обману

84

Зак Герні, як і більшість його попередників, мав у розпорядженні чотири або п’ять годин сну на добу. Однак упродовж останніх тижнів йому довелося задовольнятися набагато меншою кількістю часу, відведеного на сон. Коли збудження та ентузіазм останніх подій вечора почали поволі вщухати, Герні відчув, як пізня година немилосердно тисне на його тіло.

Разом з кількома високопосадовцями він сидів у Кімнаті Рузвельта з келихом шампанського в руці, стежачи по кабельному телебаченню за нескінченними повторами коментарів минулої прес-­конференції, епізодами з документального фільму Толланда та розумуваннями знавців. Зараз на екрані енергійна журналістка стояла напроти Білого дому, стискаючи в руці мікрофон.

— Окрім приголомшливих перспектив для людства в цілому, — повідомляла вона, — відкриття НАСА потягне за собою деякі серйозні наслідки тут, у Вашингтоні. Знахідка скам’я­нілостей у метеориті виявилася вельми доречною для президента, який програє´ виборчу гонку. — Раптом її тон посуворішав. — Але дуже недоречною для сенатора Секстона.

Тут пряме включення перервалося, і глядачі побачили повтор сьогоднішніх злощасних дебатів на Сі-ен-ен.

— Після тридцяти п’яти років невдалих спроб, — заявив сенатор, — нам навряд чи вже вдасться виявити позаземне життя.

— А якщо ви все-таки помиляєтеся? — запитала Марджорі Тенч.

Секстон театрально закотив очі:

— Заради Бога, міс Тенч, якщо раптом виявиться, що я помиляюся, я готовий з’їсти власного капелюха!

Усі присутні в Кімнаті Рузвельта розсміялися. Тепер спосіб, яким Тенч загнала сенатора в кут, міг показатися жорстоким і грубим, проте глядачі начебто цього не помічали. Зарозумілий, самовпевнений тон сенатора видавався зараз настільки кумедним, що всі просто вирішили, що йому заслужено перепало на горіхи.

Президент озирнувся, шукаючи поглядом старшу радницю. Він не бачив Тенч уже давно, відтоді як вона кудись зникла на початку пресконференції. Дивно, зараз її теж не було. Президентові це здалося підозрілим, адже це був і її тріумф.

Телевізійний випуск новин тривав, репортери інформували слухачів про гігантський політичний ривок Білого дому і катастрофічне падіння сенатора Секстона.

«Як багато може змінити один-єдиний день, — подумав президент. — А в політиці увесь твій світ може невпізнанно змінитися буквально за мить».

До світанку йому належало ще глибше усвідомити істинність цієї думки.

85

Пікерінг може стати великою проблемою, сказала Тенч.

Екстром, надто поглинутий цією новою інформацією, не помічав, як шторм за стінами житлосфери скаженів дедалі більше. Бриніння тросів змінилося на вищання, і співробітники НАСА знервовано вешталися туди-сюди і теревенили, але спати не лягали. Думки Екстрома загубилися в зовсім іншому штормі — в тому, що назрівав у Вашингтоні й міг призвести до політичного вибуху. За останні кілька годин виникло багато проблем, і всі ці проблеми Екстром намагався розв’язати. Проте одна з них непокоїла набагато більше, аніж решта, разом узяті.

Пікерінг може стати великою проблемою.

Не було на світі іншої людини, з якою Екстрому не хотілося б мірятися силою та кмітливістю так, як із Пікерінгом. Уже багато років директор Національного управління військово-космічної розвідки тероризував НАСА, намагаючись чинити тиск на політику секретності, обстоюючи пріоритет окремих місій і різко критикуючи дедалі більшу кількість невдач і відвертих провалів.

Екстром чудово знав, що відраза Пікерінга до космічної агенції має куди глибше коріння, аніж нещодавня історія із втратою супутника вартістю мільярд доларів на стартовому майданчику, витік секретних відомостей чи то боротьба за кваліфікованих співробітників. Претензії Пікерінга до НАСА були нескінченною драмою розчарувань та огиди.

Космічний корабель НАСА Х-33, яким передбачалося замінити нинішній корабель багаторазового використання, запізнився на цілих п’ять років. Це означало, що десятки програм з обслуговування та запуску супутників було або скасовано, або покладено на полицю. А недавно лють Пікерінга у зв’язку з Х-33 досягла точки кипіння — після того як він дізнався, що НАСА повністю скасувала цей проєкт. Фінансові втрати становили дев’ятсот мільйонів доларів.

Екстром підійшов до свого кабінету, відсунув ширму й уві­йшов. Усівшись за стіл, він обхопив голову руками. Треба було щось вирішити. День, що починався так прекрасно, поволі перетворювався на жахіття. Директор НАСА спробував уявити себе на місці Вільяма Пікерінга.

Що цей чоловік зробить далі? Чоловік такого розуму мусив розуміти всю важливість сього­днішнього відкриття. І мав би проігнорувати деякі кроки космічної агенції, зроблені у відчаї. Не міг він і не усвідомлювати ті непоправні наслідки, до яких призведе зне­славлення цього урочистого моменту.

Що Пікерінг збирається робити з інформацією, яку має в розпорядженні? Пропустить її непоміченою чи безжально змусить НАСА платити за допущені промахи?

Екстром невдоволено поморщився: він майже не сумнівався в тому, як учинить директор військово-космічної розвідки.

Зрештою, Пікерінг мав до НАСА дуже серйозні претензії… то були задавнені особисте горе і злість.