Точка обману

30

Тепер, коли метеорит успішно витягли з криги, керівник НАСА почувався менш знервовано. «Усе нарешті стає на свої місця, — подумав він, ідучи через купол до робочого місця Майкла Толланда. — Тепер нас ніщо не зупинить».

— Ну, як справи? — спитав Екстром, підходячи ззаду до телеведучого.

Толланд відірвався від комп’ютера. Вигляд у нього був утомлений, але щасливий.

— Майже закінчив редагування. Зараз просто додаю відеоматеріал про підйом метеорита, знятий вашими людьми. Закінчую з хвилини на хвилину.

— Чудово.

Річ у тому, що президент попрохав Екстрома переслати йому документальний фільм, тільки-но він буде готовий.

Хоча спочатку Екстром і ставився скептично до рішення президента скористатися послугами Майкла Толланда в цьому проєкті, він передумав, коли побачив чорновий варіант фільму. Натхненні і жваві коментарі, якими відомий телеведучий супроводжував подачу відеоматеріалу, в поєднанні з інтерв’ю, що їх він узяв у відомих науковців, талановито переплавлялися в захопливий та надзвичайно дохідливий науково-популярний фільм тривалістю п’ятнадцять хвилин. Толландові без особливих зусиль удалося те, що так часто не вдавалося НАСА, — описати наукове відкриття на такому рівні, щоб пересічний американець зрозумів, про що йдеться, і при цьому не відчув зверхності й зарозуміло­сті з боку творців фільму.

— Коли впораєтеся з редагуванням, — сказав Екстром, — принесіть готовий продукт до пресцентру. Я дам кому-небудь завдання переслати цифрову копію до Білого дому.

— Так, сер, — відповів Толланд і знову заглибився в роботу.

Екстром пішов далі. Дійшовши до північної стіни, він з приємністю відзначив, що «пресцентр» вийшов вдало. На льоду простелили великий блакитний килим. Посередині килима встановили довгий симпозіумний стіл з кількома мікрофонами та емблемою НАСА, а на задньому тлі виднівся величезний американський прапор. А попереду, завершуючи цю приголомшливу картину, на почесному місці стояв метеорит, притягнутий сюди на спеціальному піддоні.

Екстром із задоволенням спостеріг, що настрій у пресцентрі був святковий. Більшість його підлеглих скупчилися біля метеорита, приклавши руки до його й досі теплої поверхні, — наче мандрівники, що простягають руки до табірного вогнища.

Директор НАСА вирішив, що слушний момент настав. Він піді­йшов до кількох картонних ящиків, що стояли на льоду з тильного боку пресцентру. Уранці він наказав доставити ці ящики з Гренландії.

— Пригощаю всіх! — заволав він, роздаючи бляшанки з пивом ошелешеному персоналу.

— Гей, босе! — вигукнув хтось. — Оце так! Воно навіть охолоджене!

І всі зареготали.

— Стривайте, — скрикнув якийсь чоловік, добродушно скривившись на свою банку пива. — Це пійло — з Канади? Де ж ваш патріотизм?

— У нас обмежений бюджет, хлопці. Це найдешевше, яке мені вдалося знайти.

І знову вибух сміху.

— Усім любителям пива — увага! — загорлав один телевізійник у мікрофон. — Зараз ми перейдемо на спеціальне медіаосвітлення. Через яскраве світло у вас може виникнути тимчасове засліплення!

— І не цілуватися в темряві, — додав якийсь дотепник. — Це ж програма для сімейного перегляду.

Екстром задоволено хихикнув, насолоджуючись веселощами, а тим часом його команда здійснювала останні приготування прожекторів і допоміжних світильників.

— Переключення відбудеться через п’ять, чотири, три, дві…

Галогенні лампи згасли — і всередині купола швидко почало темніти. За кілька секунд згасли всі лампи, і житлосфера поринула в непроглядну темряву.

Хтось заверещав від удаваного переляку.

— Хто вщипнув мене за сраку? — почувся чийсь голос.

Темрява тривала лише якусь мить, а потім її пронизало сліпуче світло медійних прожекторів. Усі мимоволі примружилися. Тепер трансформацію було завершено: північний сегмент житлосфери НАСА перетворився на телевізійну студію. Решта купола скидалася на зяючий темний сарай. Єдиним освітленням там було відбите від стелі світло прожекторів, що кидало дов­гасті тіні на спорожнілі робочі місця.

Екстром відійшов назад у тінь, щасливо спостерігаючи, як члени його команди крутяться біля яскраво освітленого метеорита. Він почувався як батько під час різдвяних свят, що бачить, як бавляться навколо ялинки його діти.

«Бачить Бог, вони на це заслужили», — подумав Екстром, навіть гадки не маючи, яка катастрофа на них насувається.