Точка обману

49

Нора Менгор і досі стояла в снігу навколішках, коли до неї піді­йшов ошелешений Майкл Толланд і витяг з її тремтливих рук роздруківку результатів сканування. Шокований виглядом тіла Міна, що плавало в шахті, він постарався зосередитись і розшифрувати зображення, яке зараз тримав у руках.

На ньому він побачив поперечний перетин метеоритної шахти, яка йшла вниз від поверхні льоду на глибину двісті футів. Побачив тіло Міна. Потім його погляд опустився нижче. Несподівано він відчув, що чогось не розуміє. Під шахтою, до самого океану, йшов донизу стовп морського льоду. Цей солоний стовп був масивним: він мав такий самий діаметр, як і шахта.

— Господи! — скрикнула Нора, зазираючи з-за Майклового плеча. — Схоже, шахта проходить крізь увесь льодовик, спускаючись в океан!

Толланд стояв як укопаний. Розум його відмовлявся приймати те єдине, що могло бути поясненням побаченого. Коркі теж виглядав так само спантеличеним і стривоженим.

Нора раптом закричала.

— Хтось просвердлив лід! — Очі її палали несамовитою люттю. — Хтось навмисно знизу з води увіткнув у лід цей камінь!

Хоча ідеалістична частина вдачі Толланда хотіла заперечити слова Нори, наукова частина його свідомості знала, що вона має рацію. Льодовик лежав на поверхні океану, тому підійти до нього знизу могло будь-яке підводне судно. Під водою предмети втрачають велику частину своєї ваги, тому навіть найменше суденце, наприклад його власний одномісний «Тритон», з легкістю міг доставити метеорит куди завгодно. Уся операція могла виглядати так: субмарина проникає під льодовик і свердлить шахту потрібного діаметра. Потім за допомогою крана або надувних балонів туди заштовхують метеорит. Після того як метеорит опинився на місці, океанська вода, що піднялася разом з ним, починає замерзати. Через деякий час лід уже здатний самостійно утримувати метеорит, і підводний човен може прибрати підпору і піти геть. Мати природа запломбує решту шахти і приховає всі сліди обману.

— Але ж чому? — з притиском спитала Рейчел, забираючи роздруківку у Толланда і пильно її розглядаючи. — Навіщо знадобилося це робити? Ви упевнені, що сканер справний і не спотворює картину?

— Зрозуміло, що впевнена! Крім того, роздруківка пояснює присутність у воді люмінесцентного планктону!

Толландові довелося визнати холодну логіку Нори. Люмінесцентні організми потрапили в шахту разом з океанською водою; там вони опинились у пастці і вмерзли в лід. Пізніше, коли Нора нагрівала метеорит, лід безпосередньо під ним розтанув і планктон опинився на волі. Він піднявся вгору, досягнувши поверхні льодовика усередині житлосфери, і насамкінець загинув від браку солоної води.

— Це просто безумство! — заволав Коркі. — НАСА виявила метеорит зі скам’янілими рештками. З якого ж тоді дива турбуватися про те, де саме його знайдено? Навіщо завдавати собі клопоту, засовуючи його в лід?

— А біс його знає! — огризнулася у відповідь Нора. — Річ у тім, що сканер не бреше. Нас пошили в дурні. Цей метеорит зовсім не відколовся від Юнгерсольського. Його встромили в лід недавно. Не більше року тому, інакше планктон уже загинув би! — Вона поставила сканер на санчата і почала застібати чохол. — Ми маємо якнайшвидше повернутись і комусь розповісти! Президент ось-ось виступатиме перед народом з недостовірною інформацією! НАСА його обдурила!

— Зачекайте хвилинку! — вигукнула Рейчел. — Потрібно перевірити іншим сканером, щоб переконатися. Бо це схоже на якусь маячню. Хто нам повірить?

— Усі повірять, — відрізала Нора, готуючи санчата. — Щойно я повернуся до житлосфери, висвердлю ще один зразок льоду з дна шахти. І якщо він виявиться замерзлою морською водою, я гарантую, що нам повірять усі!

Нора прибрала гальмівні підпори на полоззях, повернула санчата і попрямувала вгору схилом, устромлюючи в лід шпичаки на черевиках і з приголомшливою легкістю тягнучи за собою навантажені санчата. Вона була рішучою жінкою, що звикла добиватися свого.

— Ходімо! — голосно гукнула Нора і смикнула за страхувальну мотузку. — Не знаю, що задумала НАСА, проте твердо упевнена, що я не збираюся служити пішаком у…

Цієї миті голова Нори Менгор різко відкинулася назад, немов якась невидима сила стукнула її в лоб. Вона гортанно крикнула, хитнулась і впала на лід. Майже одночасно Коркі теж скрикнув і крутнувся, наче хтось смикнув його за плече. І впав, скорчившись від болю.

Рейчел миттю забула і про роздруківку, яку й досі тримала в руці, і про бідолашного Міна, і про метеорит, і про химерну шахту в льоду. Вона щойно відчула, як якийсь летючий предмет зачепив її вухо, мало не влучивши у скроню. Інстинктивно впавши навколішки, вона потягла за собою і Толланда.

— Що то було? — скрикнув він.

Єдине, про що могла подумати Рейчел, — це про град, шматочки криги, відірвані вітром від льодовика. Але з якою ж швидкістю мають летіти крижинки, щоб звалити Нору і Коркі? Сотні миль за годину!

Раптом почався якийсь жах: на Рейчел і Толланда звалився шквал химерних предметів завбільшки з іграшкові мармурові кульки. Здавалося, вони зосередилися саме на Рейчел і Толландові, зі свистом б’ючи то тут, то там і викрешуючи скалки льоду. Рейчел перекотилася на живіт, підхопилася, увіткнувши шпичаки в лід, і кинулася до єдиного доступного укриття — до санчат. За мить поряд опинився і засапаний Толланд.

Він поглянув на Нору та Марлінсона, що лежали, незахищені, на льоду.

— Давай підтягнемо їх! — закричав він, хапаючи мотузку і смикаючи її.

Але виявилось, що мотузка заплуталася в санчатах.

Рейчел швидко засунула роздруківку в оснащену «липучкою» кишеню комбінезона і спробувала звільнити мотузку з-під саней. Толланд допомагав їй.

Град почав барабанити по санчатах, немов стихія вирішила дати спокій Норі й Коркі, зосередившись тепер на Рейчел і Толландові. Одна з крижинок влучила в чохол, і її частина застрягла в брезенті, а друга відкололася і, відскочивши, приземлилася на рукав Рейчел.

Придивившись до неї, Рейчел похолола: спантеличення миттєво обернулося жахом. «Крижинки» виявилися рукотворними. На її рукаві лежала бездоганно кругла льодяна кулька зав­більшки з велику вишню. Її бездоганну форму спотворював лише шов. Вона була схожа на свинцеву кулю зі старовинного мушкета, виготовлену за допомогою механічного преса. Сумнівів не лишалося: ці кульки були витвором людських рук.

Он воно що — крижані кулі…

Маючи справу з секретними документами військових, Рейчел чудово знала про існування нової експериментальної зброї з так званими імпровізованими боєприпасами — спеціальних гвинтівок, що перетворюють сніг на льодові кульки, а в пустелі переплавляють пісок на кулі скляні. Вони могли стріляти навіть водою — з силою, що трощила людські кістки. Величезна перевага цієї зброї над звичайною полягала в тому, що вона використовувала доступні матеріали і тут же, на місці, їх переробляла, забезпечуючи себе боєприпасами в необмеженій кількості. Рейчел зрозуміла, що їх зараз обстрілюють кулями, виготовленими тут-таки, на місці. Усе, що треба зробити для цього стрільцеві, — заштовхати в приклáд потрібну кількість снігу.

Часто у світі розвідки трапляється така ситуація: що більше людина знає, то страшнішим здається їй сценарій дій. І цей момент не був винятком. Рейчел щиро віддала б перевагу блаженному невіданню, проте пізнання в області «імпровізованого спорядження» миттєво привели її до єдино можливого висновку: їх атакує якийсь підрозділ сил спеціального призначення. Тільки ці загони мали доступ до такого виду зброї.

За цим висновком з’явився ще один, набагато страшніший: імовірність пережити цю атаку дорівнювала нулю.

Цю похмуру думку перервала чергова льодяна куля. Вона пробила чохол, зі скреготом пронизала устаткування на санчатах і влучила Рейчел у живіт. Навіть у товстому комбінезоні вона відчула удар, що за силою та різкістю міг належати хорошому боксерові-професіоналу, коли той б’є по тулубу. Перед її очима раптом затанцювали зірочки, і Рейчел хитнулася назад, намагаючись утриматися рукою за устаткування на санчатах. Майкл відпустив мотузку, якою підтягав Нору, і кинувся вперед, щоб підтримати Рейчел, але спізнився. Вона впала назад, смикнувши за собою купу приладдя. Обидва вмить опинилися на льоду під купою електронного обладнання.

— Це кулі… — важко видихнула Рейчел, наче хтось зненацька стиснув їй груди. — Тікаймо!