Точка обману

43

Сидячи в задушливій атмосфері кабінету Марджорі Тенч, Габріель Еш почувалася вкрай некомфортно й невпевнено. Що цій жінці від мене треба? Сидячи у кріслі напроти неї, Тенч відкинулася на спинку, і її кутасті риси, здавалося, випромінювали задоволення від тих ніяковості й дискомфорту, що їх зазнавала Габріель.

— Вас дратує дим? — спитала Тенч, дістаючи з пачки цигарку.

— Ні, — збрехала Габріель.

Але Тенч усе одно вже запалила цигарку, не дочекавшись відповіді.

— Ви і ваш бос виявили підвищений інтерес до НАСА під час цієї виборчої кампанії, — безбарвним тоном розпочала власниця кабінету.

— Так, — відрізала Габріель, навіть не намагаючись стримувати свій гнів, — завдяки тому, що дехто дуже вміло цей інте­рес підігрівав. І я вимагаю пояснень.

Марджорі Тенч стиснула губи, зобразивши на обличчі вираз нерозуміння.

— Ви хочете знати, чому я «підгодовувала» вас повідомленнями про НАСА, надсилаючи їх на вашу адресу?

— Інформація, яку ви мені пересилали, завдала шкоди президенту.

— У короткостроковій перспективі — так, завдала.

Зловісна інтонація радниці президента змусила Габріель рознервуватися.

— І що б це могло означати?

— Розслабтесь і заспокойтеся, Габріеле. Мої електронні повідом­лення насправді мало вплинули на ситуацію. Сенатор Секстон почав свої напади на НАСА ще задовго до того, як я вступила в гру. Я лише додала чіткості й конкретності його аргументам. Зміцнила його позиції.

— Зміцнили його позиції?

— Аякже, — всміхнулася Тенч, оголюючи жовті прокурені зу­би. — Особливо це вдалося йому сьогодні, під час дебатів у телестудії.

Габріель пригадала відповідь сенатора на гостре безкомпромісне запитання Марджорі Тенч: «Так, я виступлю із законодавчою ініціативою розпустити НАСА». Секстон дав загнати себе в кут, але вискочив із цієї халепи, зробивши сильну і відверту заяву. То було правильне рішення. Хіба ж ні? Із задоволеного вигляду Тенч Габріель відчула, що вона чогось не знає, що їй бракує якоїсь важливої інформації.

Раптом Тенч підвелася, і її кістлява постать заповнила собою і без того тісний простір кімнатки. З цигаркою в куточку рота, вона підійшла до стінного сейфа і витягла з нього товстий коричневий конверт, потім повернулася до столу і знову сіла.

Габріель уважно придивилася до товстого конверта.

Тенч усміхнулася, тримаючи конверт так, як тримає гравець козирного туза. Кінчиком пальця вона дратівливо шкребла по його краю, неначе смакуючи приємність моменту.

Габріель знала, що то, мабуть, промовляє її нечиста совість, але їй було лячно: а що, як у тому конверті якийсь доказ її не­обачної сексуальної пригоди з сенатором? Та це просто смішно, нема чого боятися, заспокоїла вона себе. Ця пригода відбулася пізно увечері в замкненому сенаторському офісі Секстона. До того ж, якби Білий дім дійсно про щось дізнався і мав докази, він би давно зробив їх надбанням громадськості.

«Вони можуть підозрювати, — подумала Габріель, — але вони не мають доказів».

Тенч загасила цигарку в попільниці.

— Міс Еш, знаєте ви чи ні, але ви потрапили в самісінький центр битви, що точиться у Вашингтоні за лаштунками починаючи з 1996 року.

Такого повороту Габріель не очікувала.

— Прошу?

Радниця закурила ще одну цигарку. Тонкі, як нитки, губи стиснули її кільцем, і кінчик цигарки зажеврів червоним вогником.

— Що вам відомо про законопроєкт під назвою «Про сприяння комерціалізації космічного простору»?

Габріель ніколи про нього не чула і тому розгублено знизала плечима.

— Невже не знаєте? — єхидно перепитала Тенч. — Це мене дивує. Враховуючи платформу, з якою йде на вибори ваш кандидат. Цей законопроєкт запропонував 1996 року сенатор Вокер. Якщо стисло, ось його зміст: після висадки людини на Місяць НАСА більше не спромоглася ні на що путнє. І тому в законопроєкті пропонується приватизувати НАСА і негайно дорого продати активи приватним космічним компаніям, дозволивши системі вільного ринку ефективніше досліджувати космос, щоб таким способом зняти з платників податків тягар фінансування НАСА.

Габріель колись чула про плани приватизації НАСА, але не знала, що ці плани навіть набули вигляду офіційного законопроєкту.

— Цей законопроєкт про комерціалізацію, — продовжила Тенч, — уже чотири рази пропонувався на розгляд конгресу. Він схожий на ті, згідно з якими було приватизовано державну галузь із видобутку урану. І всі чотири рази конгрес ухвалював цей законопроєкт. На щастя, усі чотири рази Білий дім накладав на нього вето. Захарію Герні довелося ветувати його аж двічі.

— На що ви натякаєте?

— Якщо сенатор Секстон стане президентом, то неодмінно підтримає цей законопроєкт. Я маю підстави вважати, що Секстон безжально і не змигнувши оком продасть активи НАСА зацікавленим комерційним структурам за першої ж нагоди. Коротко кажучи, ваш кандидат підтримає приватизацію космічної агенції замість утримувати її на гроші платників податків.

— Наскільки мені відомо, сенатор ніколи публічно не висловлювався щодо планів приватизації агенції й того чи іншого відповідного законопроєкту.

— Дійсно. Однак, знаючи його політичні погляди, я припус­каю, що він би підтримав такий законопроєкт.

— Зазвичай приватні структури працюють ефективніше за державні.

— Цю вашу відповідь я потрактую як підтвердження моїх слів. Приватизація НАСА — це насправді жахлива ідея, і є багато причин, чому кожна адміністрація в Білому домі блокувала цей законопроєкт відтоді, як він потрапив до конгресу.

— Мені вже доводилося чути аргументи проти приватизації космосу, — зазначила Габріель, — і я добре розумію вашу тривогу.

— Та невже? — нахилилася до неї Тенч. — А які саме аргументи доводилося вам чути?

Габріель збентежено завовтузилась у кріслі.

— Зазвичай це стандартні, суто абстрактні побоювання, що коли ми приватизуємо НАСА, то нинішнє прагнення до нових наукових відкриттів зміниться на прагнення отримати прибуток за рахунок тих чи інших комерційних проєктів.

— Це дійсно так. Космічна наука відразу ж помре. І замість витрачати кошти на дослідження нашого Всесвіту, приватні космічні компанії будуть виснажувати астероїди, безжально видобуваючи з них корисні копалини, будуватимуть космічні готелі для туристів і надаватимуть послуги з запуску комерційних супутників. Навіщо приватним компаніям перейматися вивченням походження нашого Всесвіту, якщо на вкладені мільярди вони не отримають ані цента прибутку?

— А чому ви впевнені, що не перейматимуться? — спробувала заперечити Габріель. — Адже можна буде створити, наприклад, Національний фонд космічних досліджень, який фінансуватиме виключно наукові космічні програми.

— Ми вже маємо таку систему. І вона називається НАСА.

Габріель замовкла.

— До того ж, — продовжила Тенч, — відмова від наукових досліджень на догоду наживі — це лише побічна проблема. І дуже незначна в порівнянні з тим хаосом, який запанує, якщо дати приватним компаніям хазяйнувати в космосі на власний розсуд. Якщо ми так зробимо, то знову матимемо Дикий Захід, тільки цього разу — в космосі. Ми знову матимемо натовпи переселенців- піонерів, що заявлятимуть права на ділянки на Місяці та на астероїдах, а потім захищатимуть ці права силою. Я вже чула пропозиції компаній розміщувати в космосі гігантську неонову рекламу. Я вже бачила клопотання стосовно створення космічних готелів та туристичних атракціонів, де запропоновано викидати відходи в космічний простір. І ці купи сміття обертатимуться на земній орбіті або мандруватимуть у відкритому космосі. А буквально вчора я навіть прочитала, що одна компанія пропонує перетворити космос на такий собі мавзолей, запускаючи в нього домовини з небіжчиками. Класно, еге ж? Уявіть собі, що який-небудь супутник зв’язку налітає у космосі на домовину. А минулого тижня до мого кабінету завітав один мільярдер, голова ради директорів великої корпорації. Знаєте, про що він клопотався? Про те, щоб притягнути ближче до Землі астероїд для видобутку мінералів. Довелося нагадати цьому типові, що, коли підтягнути астероїд до Землі, це може призвести до катастрофи глобальних масштабів! Можу запевнити вас, міс Еш, що у разі ухвалення цього законопроєкту серед натовпу підприємців, які ринуться освоювати космічний простір, не буде науковців-ракетників. То будуть спритні ділки з тугими кишенями та порожніми головами.

— Доволі переконливі аргументи, — зазначила Габріель, — і можу вас запевнити, що сенатор Секстон серйозно на них зважатиме, якщо йому коли-небудь доведеться розглядати цей законопроєкт. Але дозвольте спитати — який стосунок усе це має до мене?

Очі Тенч, що виднілися крізь сигаретний дим, лиховісно звузилися.

— Багатьом людям страх як кортить заробити на космосі купу грошей, і лобісти посилюють свій тиск, аби зняти всі обмеження і відкрити шлюзи. Право вето, яке має президент, — це єдина перешкода на шляху до приватизації… на шляху до повної анархії в космосі.

— Виходить, президент Захарій Герні — молодець, що наклав вето на цей законопроєкт.

— Але я боюся, що ваш кандидат не буде настільки розважливим у разі свого обрання.

— Повторюю — сенатор, якщо його оберуть, ретельно зважить усі за і проти, приймаючи рішення стосовно цього законопроєкту.

Але Тенч явно не поділяла її впевненості.

— А ви знаєте, скільки коштів витрачає сенатор Секстон на свою рекламу в засобах масової інформації?

Це запитання здалося Габріелі дещо дивним.

— Ці цифри відомі широкій громадськості, ніхто не робить з них таємниці.

— Понад три мільйони на місяць.

Габріель знизала плечима.

— Приблизно стільки… — Ця цифра більш-менш відповідала дійсності.

— Це дуже багато грошей, ви так не вважаєте?

— А він має дуже багато грошей.

— Так, він усе добре спланував у своєму житті. Точніше, уклав вигідний шлюб. — Тенч зробила паузу і видихнула дим. — Така сумна історія вийшла з його дружиною Кетрін. Її смерть стала для нього страшним ударом. — Тенч трагічно зітхнула, вочевидь удавано. — Вона померла не так давно, наскільки я пам’ятаю?

— Або ви почнете говорити конкретно, або я зараз піду.

Тенч закашлялася, а потім простягнула руку до товстого коричневого конверта. Витягнувши з нього невеличкий стос скріп­лених паперів, вона подала його Габріелі.

— Це фінансова звітність Секстона.

Габріель здивовано переглянула документи. Звітність за кілька останніх років. Хоча помічниця сенатора і не була втаємничена в тонкощі секстонівських фінансів, вона інтуїтивно відчула, що ці дані: банківські рахунки, рахунки кредитних карток, акції, нерухомість, борги, прибутки на вкладений капітал і збитки — справжнi.

— Це приватна інформація. Де ви її роздобули?

— Моє джерело інформації не ваша справа. Але якщо ви завдасте собі клопоту вивчити ці документи, то чітко побачите, що сенатор Секстон не має тих грошей, які зараз витрачає. Після смерті Кетрін він розтринькав велику частину її спадку на невдалі інвестиції, предмети розкоші та на забезпечення своєї перемоги на попередніх партійних виборах. Пів року тому ваш кандидат був банкрутом.

Може, вона блефує? Якщо Секстон і справді збанкрутів, то цього не можна було сказати з його поведінки. Навпаки: він щотижня замовляв дедалі більше політичної реклами.

— Ваш кандидат, — продовжила Марджорі Тенч, — витрачає грошей у чотири рази більше за президента. А власних коштів він не має.

— Ми отримуємо багато пожертв.

— Так, деякі з них законні.

Габріель різко підвела голову.

— Прошу?

Тенч нахилилася через стіл, і Габріель відчула її нікотиновий подих.

— Габріеле Еш, зараз я поставлю вам запитання і раджу дуже добре подумати, перш ніж відповідати. Позаяк від вашої відповіді залежить, чи проведете ви кілька наступних років за ґратами, чи залишитеся на волі. Вам відомо про те, що сенатор Секстон бере величезні незаконні суми від космічних компаній, які сподіваються заробити мільярди від приватизації НАСА?

Габріель отетеріло витріщилася на неї.

— Це абсурдне припущення!

— Ви хочете сказати, що вам невідомо про цей бік його діяльності?

— Гадаю, якби сенатор і справді брав такі величезні хабарі, як ви кажете, то я б неодмінно про це знала.

Тенч холодно всміхнулася.

— Габріеле, я розумію, що сенатор Секстон не зовсім чужий вам чоловік і ви багато про нього знаєте, але запевняю: ви ще дуже багато не знаєте про цього чоловіка.

Габріель обурено підвелася.

— Нашу зустріч закінчено.

— Навпаки, — заперечила Марджорі Тенч, дістаючи з конверта решту його вмісту і розкладаючи на столі. — Наша зустріч тільки-но починається.