Точка обману

71

Сидячи у «глухій кімнаті» субмарини, Рейчел Секстон відрекомендувала Вільяму Пікерінгу своїх товаришів: Майкла Толланда і Коркі Марлінсона. Потім вона взяла ініціативу у власні руки і переповіла шефу всю низку неймовірних подій того дня.

Директор Національного управління військово-космічної розвідки сидів непорушно і слухав.

Рейчел розповіла йому про люмінесцентний планктон у метеоритній шахті, про їхню подорож льодовиковим шельфом, про виявлення тунелю, крізь який метеорит потрапив у лід знизу, і, насамкінець, про напад групи якихось військовиків, за її підозрами — спецназівців.

Вільям Пікерінг вирізнявся здатністю вислуховувати бентежну інформацію навіть оком не змигнувши, однак у міру того, як Рейчел продовжувала свою розповідь, його погляд ставав дедалі занепокоєнішим. Вона відчула, що він спочатку не повірив, а потім переповнився гнівом, коли почув про вбивство Нори Менгор та їхню втечу на волосинці від смерті. Хоча Рейчел і хотіла висловити свої підозри стосовно причетності керівника НАСА до цих злочинів, вона знала Пікерінга досить добре, щоб не вказувати пальцем, не маючи надійних доказів. Тому вона розповіла шефові цю історію як набір голих безпристрасних фактів. Коли Рейчел скінчила, Пікерінг мовчав кілька секунд.

— Міс Секстон, — нарешті озвався він, — і всі ви… — З цими словами директор по черзі затримав свій погляд на кожному з них. — Якщо все, що ви кажете, — правда, а я не бачу для вас причини брехати, то вам надзвичайно пощастило, що ви не загинули.

Вони всі мовчки закивали. Президент залучив чотирьох цивільних науковців… і тепер двоє з них мертві.

Пікерінг невтішно зітхнув, немов не знаючи, що казати далі. Події, про які він щойно почув, якось не клеїлися і видавалися сюрреалістичними.

— А чи не могло статися так, — поцікавився Пікерінг, — що шахта, через яку начебто ввели метеорит знизу і яку добре видно на роздруківці, є природним феноменом?

Рейчел похитала головою.

— Для цього вона аж надто бездоганна і пряма. — Вона розгорнула й досі сиру роздруківку перед камерою. — Абсолютно бездоганна.

Уважно вивчивши зображення, Пікерінг схвально кивнув.

— Не випускайте цієї роздруківки з рук.

— Я зателефонувала Марджорі Тенч, щоб попередити і зупинити президента, — сказала Рейчел. — Але вона заткнула мені рота.

— Я знаю. Вона мені сказала.

Рейчел ошелешено поглянула на екран.

— Вам телефонувала Марджорі Тенч?

— Щойно. Вона дуже занепокоєна. Їй здається, що ви задумали якийсь трюк для дискредитації президента і НАСА. Можливо, щоб допомогти своєму батькові.

Рейчел підвелася. Змахнувши роздруківкою, вона показала на двох своїх компаньйонів.

— Нас мало не вбили! Хіба це схоже на трюк?! І навіщо мені…

Пікерінг здійняв руки.

— Заспокойтеся. Міс Тенч якраз і не сказала мені про те, що вас троє.

Рейчел і пригадати не могла, чи дала їй Тенч часу на те, щоб згадати про Коркі й Толланда.

— Не сказала вона мені і про те, що ви маєте предметний доказ, — додав Пікерінг. — Я скептично поставився до її заяв іще до того, як вийшов з вами на зв’язок, а тепер переконаний, що вона помиляється. Я не сумніваюсь у правдивості вашої заяви. Наразі питання стоїть так: що все це означає?

Запанувала тривала тиша.

Вільяма Пікерінга рідко можна було побачити в розгубленому стані, але він і справді розгубився і розпачливо хитав головою.

— Припустімо, що хтось і справді ввів метеорит у кригу. І це тягне за собою цілком очевидне запитання — навіщо? Якщо НАСА має метеорит зі скам’янілими рештками в ньому, то нащо їй — чи комусь іншому — перейматися, де саме його знайшли?

— Схоже, — пояснила Рейчел, — що це здійснили для того, щоб відкриття зробила «Система спостереження за Землею». Щоб цей камінь виглядав як фрагмент якогось відомого метеорита.

— Скажімо, Юнгерсольського, — підказав Коркі.

— А який сенс пов’язувати цей метеорит із якимось відомим падінням? — вимогливо спитав Пікерінг голосом чоловіка, якийсь ось-ось збожеволіє від суперечностей, що на нього навалилися. — Хіба ці скам’янілості вже самі не є приголомшиливим відкриттям — незалежно від того, де і коли їх знайшли? І незалежно від того, з яким відомим метеоритом їх пов’язали?

Усі троє закивали.

Пікерінг завагався, і на його обличчі з’явився невдоволений вираз.

— Якщо… звичайно…

Рейчел ледь не фізично відчувала, як крутилися і скрипіли коліщатка в мозкові Пікерінга. Він знайшов найпростіше пояснення, чому цей метеорит спробували пов’язати з Юнгерсольським, але це найпростіше пояснення виявилося також і найсуперечливішим.

— Якщо, — продовжив Пікерінг, — таке ретельно підготовлене введення метеорита в кригу не мало наміру надати достовірності абсолютно фальшивій інформації. — Він зітхнув і повернувся до Коркі. — Докторе Марлінсон, яка можливість того, що цей метеорит — фальшивка?

— Фальшивка, сер?

— Так. «Липа». Підробка.

— Фальшивий метеорит? — Коркі ніяково розсміявся. — Абсолютно неможливо! Цей метеорит вивчали професіонали. В тому числі я. Хімічні аналізи, спектрографія, визначення віку за допомогою рубідієво-стронцієвого тесту. Цей камінь не схожий на всі інші, коли-небудь знайдені на землі. Цей метеорит справжній. Це вам підтвердить будь-який астрогеолог.

Пікерінг надовго замислився над почутим, мимоволі погладжуючи свою краватку.

— Однак якщо зважити на негайну величезну вигоду, яку НАСА отримала від цього відкриття, очевидні ознаки маніпулювання доказами, а також те, що на вас було вчинено напад… то перший логічний висновок, який спадає мені на думку: цей метеорит є дуже ретельно сфабрикованою фальшивкою.

— Це неможливо! — крикнув Коркі, ледь стримуючи гнів. — Попри всю повагу до вас, сер, метеорити — це не якісь голлівудські спецефекти, які можна виготовити в лабораторії, щоб пошити в дурні наївних астрофізиків. Це об’єкти зі складним хімічним складом, унікальною кристалічною структурою та співвідношенням елементів!

— Я нічого не маю проти вас особисто, докторе Марлінсон. Просто йду логічним ланцюжком аналізу. З огляду на те що хтось хотів вас убити, аби ви не видали того факту, що метеорит ввели в лід знизу, я не відкидатиму жодного з можливих сценаріїв. Що конкретно змушує вас думати, що цей камінь — метеорит?

— Конкретно? — затріщав голос Коркі в навушниках. — Бездоганна кора плавлення, наявність хондр, вміст нікелю, аналогічного якому немає ніде на Землі. Якщо ви припускаєте, що хтось пошив нас у дурні, виготовивши цей камінь у лабораторії, то я можу сказати лише одне: цій лабораторії вже сто дев’яносто мільйонів років. — Коркі занурив руку в кишеню, видобув звідти плаский камінець у формі диска і підняв перед камерою. — Вік зразків на кшталт ось цього ми визначали численними методами. А рубідієво-стронцієвий метод не те, що можна отак запросто сфальшувати!

Пікерінг здивувався.

— У вас є зразок?

Коркі знизав плечима.

— У НАСА їх було багато десятків.

— Ви хочете сказати, — спитав Пікерінг, поглянувши на Рейчел, — що НАСА знайшла метеорит, який, на її думку, містить викопні рештки живих організмів, і дозволяє отак цупити зразки?

— Річ у тім, — зауважив Коркі, — що зразок у моїй руці справжній. — І з цими словами він підніс камінець іще ближче до камери. — Дайте його будь-якому знавцеві каменів, геологу чи астроному на всій земній кулі. Він проведе досліди і скаже вам дві речі: по-перше, цьому каменю сто дев’яносто мільйонів років; по-друге, своїм хімічним складом він сильно відрізняється від земних порід.

Пікерінг подався вперед, удивляючись у скам’янілість, вкарбовану в зразок. На якусь мить він застиг непорушно. І нарешті зітхнув.

— Я не науковець. Я тільки можу сказати, що коли цей метеорит дійсно справжній, а на вигляд так воно і є, то мені хотілося б знати: чому тоді НАСА не продемонструвала його всьому світові відразу? Чому хтось ретельно підсунув його під лід, щоб переконати нас у його автентичності?

А тим часом у Білому домі співробітник служби безпеки набирав номер Марджорі Тенч.

Старша радниця відповіла після першого ж сигналу.

— Слухаю.

— Міс Тенч, — сказав співробітник, — я маю інформацію, яку ви запитували раніше. Про радіотелефонний дзвінок, який вам зробила цього вечора Рейчел Секстон. Ми відстежили його.

— Розкажіть.

— Оперативники спецслужби стверджують, що цей сигнал було послано з борту субмарини ВМС США «Шарлотта».

— Що?!

— Вони не мають координат, пані, але не сумніваються щодо коду цього судна.

— Чорт забирай! — вигукнула Тенч.

Не кажучи більше ні слова, вона гепнула слухавкою об те­лефон.