Точка обману

130

Витягнувши Рейчел на поверхню, Толланд збагнув, що це кінець. Магматичний купол вибухнув. Щойно вершок виру сягне поверхні, гігантський підводний смерч почне тягнути все на дно. Дивно, але світ навколо нього зовсім не нагадував той тихий ранок, який іще кільканадцять секунд тому він бачив навколо. З оглушливим шумом на нього накинувся вітер, немов, поки він був під водою, розпочався сильний шторм.

Від браку кисню у Толланда йшла обертом голова. Він спробував підтримувати Рейчел у воді, але щось тягнуло її з його рук. Течія! Толланд намагався втриматися, та невидима сила смикнула ще сильніше, загрожуючи відірвати від нього Рейчел. Раптом його хватка ослабла і Рейчел вислизнула з рук, але догори!

Толланд спантеличено дивився, як тіло Рейчел піднімалося з води.

Угорі над ними висів літак берегової охорони «оспрей» з поворотними гвинтами. Двадцять хвилин тому берегова охорона отримала повідомлення про вибух у морі. Втративши зв’язок з гелікоптером «дельфін», який мав бути саме в тому районі, берегова охорона переймалась, що сталася катастрофа. Увівши в навігаційну систему останні координати гелікоптера, вони вилетіли на пошуки, сподіваючись на краще.

Приблизно за милю від освітленої «Гої» рятувальники помітили охоплені вогнем уламки, які несло течією. Уламки були схожі на залишки моторного човна. Поблизу у воді борсався чоловік і несамовито вимахував руками. Рятувальники затягнули його на літак. Чоловік був повністю голий — за винятком однієї ноги, обмотаної липкою стрічкою.

Зморений Толланд поглянув угору, на черево літака, що здіймав оглушливі пориви вітру. Коли Рейчел на тросі підтягнули до дверей, кілька рук ухопили її і втягнули всередину. Спостерігаючи за порятунком Рейчел, Толланд помітив знайомого чоловіка, що сидів навпочіпки у дверному отворі.

«Коркі?! — У Толланда аж серце сіпнулося від радості. — Ти живий!»

Згори знову подали рятувальний трос із кріпленням. Він упав за десять футів від Майкла. Толланд поплив до нього, але раптом відчув, що його починає затягувати вниз коловорот мегаплюму. Океан схопив його своєю безжальною хваткою і не хотів відпускати.

Течія тягнула Толланда донизу. Він щосили опирався, намагаючись залишитися на поверхні, але втома брала гору. «Ти мусиш жити», — промовляв хтось до нього. Відштовхнувшись ногами, він відчайдушно рвонув до поверхні. Коли його голова з’явилася над водою, трос і досі був поза межами досяжності. А підводна течія ще сильніше тягнула вглиб. Поглянувши вгору, туди, звідки долітали гуркіт і шалені пориви вітру, Толланд побачив Рейчел. Вона невідривно дивилася на нього, поглядом немов притягуючи до себе.

Чотирма потужними помахами рук Толланд добрався до троса. Зібравши останні сили, він просунув руки у спеціальні петлі — і безсило обвис.

І відразу ж океан почав віддалятися від нього.

Толланд поглянув униз якраз тієї миті, коли на поверхні з’явився зяючий вир. Нарешті мегаплюм сягнув поверхні.

Вільям Пікерінг стояв на містку «Гої» і, заклякнувши від побожного страху, спостерігав за видовищем, яке розгорталося довкола нього. Праворуч на поверхні моря почала утворюватися гігантська чашкоподібна копань. Ця копань мала сотні ярдів у поперечнику і швидко розширювалася. Океан по спіралі заповнював її, переливаючись через край з химерною і лячною плавністю. Повітря довкола забриніло низьким гортанним стогоном, що виривався з глибин. Пікерінг отетеріло спостерігав, як діра поширювалась і підбиралася до нього, наче паща зголоднілої міфічної істоти, що збирається заковтнути свою жертву.

«Цього не може бути, — подумав Пікерінг. — У мене просто почалося марення».

Раптом почулися зловісне сичання і сильний вибух, від якого аж шибки повилітали на капітанському містку «Гої», — то з розбурханої води вирвався височенний гриб пари. З оглушливим гуркотом колосальний гейзер злетів угору, і його вершина зникла в темному небі.

І тієї ж миті стінки гігантського виру різко стали крутішими, і він почав розширюватися ще швидше, немовби пережовуючи й заковтуючи океан довкола себе. Корма «Гої» різко рвонулася до западини, що стрімко зростала. Втративши рівновагу, Пікерінг упав навколішки. Як дитя, що молиться Богу, він втупився поглядом у величезну прірву.

Останні його думки були про доньку Діану. Він молив Бога, щоб перед смертю вона не пізнала такого страху, який відчував зараз він.

Вибухова хвиля від пари, що вирвалася назовні, сильно кинула літак убік. Поки пілоти вирівнювали машину, заклавши низький віраж над приреченою «Гоєю», Рейчел і Толланд трималися одне за одного. Поглянувши вниз, вони побачили Вільяма Пікерінга, що стояв навколішках у своєму чорному костюмі з краваткою біля поруччя судна, на яке чекала неминуча загибель.

Коли корма зависла над краєм величезного водяного торнадо, якірний ланцюг нарешті не витримав і луснув. Високо й гордо задравши носа догори, «Гоя» ковзнула через пружок западини, всмоктувана гігантською водяною спіраллю. І якусь мить під водою ще жевріли її ліхтарі.