Точка обману

5

Вітер немилосердно шарпав намет, та Дельта-Один цього навіть не помічав. Він і Дельта-Три зосередили увагу на своєму товаришеві, який із хірургічною точністю маніпулював джойстиком. Перед ними на екрані розгорталася пряма трансляція з мініатюрної відео­камери, вмонтованої в мікроробота.

«Абсолютно бездоганний пристрій стеження», — подумав Дельта-­Один, який відчував подив і захват щоразу, коли вони його вмикали. Здавалося, останнім часом у світі мікромеханіки факти випереджали фантазію.

Мікроскопічні електромеханічні системи, тобто мікророботи, були найновішим досягненням високих технологій у царині пристроїв стеження. На жаргоні спеців ця технологія звалася «муха на стіні».

У буквальному значенні.

Мікроскопічні роботи з дистанційним керуванням видавалися чимось з області фантастики, хоча насправді вони існували й використовувалися ще з 1990-х років. У головній статті журналу «Діс­кавері» за травень 1997 року йшлося як про «летючi», так і про «плавучі» моделі. «Плавці» — наносубмарини завбільшки з кристалик солі — можна було запускати у кровоносну систему людини, точнісінько як у фільмі «Фантастична мандрівка». Зараз ці пристрої використовувались у передових медичних закладах, для того щоб лікарі мали змогу перевіряти стан артерій, дивитися прямі відео­трансляції з кровоносних судин і фіксувати місця розташування тромбів, навіть не беручись при цьому за скальпель.

Попри певні побоювання, створити летючого мікроробота ви­явилося справою, легшою за створення «плавців». Аеродинамічна технологія, потрібна для підйому машини в повітря, існувала ще з тих часів, коли брати Райт змусили злетіти перший у світі літак, тому лишалася єдина проблема — проблема мініатюризації. Перші летючi мікророботи, спроєктовані в НАСА як безпілотні дослідні пристрої, призначені для майбутніх польотів на Марс, були кілька дюймів завдовжки. Однак у наш час досягнення в царині нанотехнологій, легких надміцних матеріа­лів та мікромеханіки дозволили зробити летючих мікророботів реальністю.

Справжній прорив забезпечила нова галузь, яку назвали «біонаслідування», тобто копіювання живих організмів, створених матінкою природою. Виявилося, що мініатюрні ґедзі є ідеальним прототипом для вертких і ефективних летючих роботів. Модель РН2, якою зараз керував Дельта-Два (лишень сантиметр завдовжки — не більше від комара!), піднімалася в повітря за допомогою двох прозорих силіконових крилець на шарнірах. Ці крильця забезпечували мікророботу неперевершену мобільність і високі льотні характеристики.

Іще одним технічним проривом став механізм підзарядки. Перші прототипи мікророботів могли підзаряджати свої батареї, тільки зависаючи безпосередньо над джерелом яскравого світла, що було мінусом для непомітного використання у темних місцях. Однак новіші прототипи вже мали змогу підзаряджатися, просто приземляючись за кілька дюймів від магнітного поля. Це виявилося дуже зручною обставиною, бо в сучасному світі магнітні поля є майже скрізь: це і розетки, і монітори комп’ютерів, і електромотори, і гучномовці, і мобільні телефони — імпровізованих підзарядних станцій не бракує. Якщо помістити мікроробота у якесь приміщення, він зможе передавати відео- та аудіоінформацію скільки завгодно довго. Тому ось уже понад тиждень підрозділ «Дельта» без проблем забезпечував трансляцію за допомогою летючого пристрою РН2.

От і зараз мікроробот тихо висів у нерухомому повітрі центрального приміщення об’єкта, наче комар у великому сараї. Транс­люючи вид унизу «з висоти пташиного польоту», летючий шпигун тихо кружляв над людьми, які й не підозрювали про його існування. То були науковці — фахівці з різних галузей знань. Поки РН2 над ними кружляв, Дельта-Один помітив два знайомі обличчя, які нахилилися одне до одного, про щось розмовляючи. То був сигнал до дії: командир наказав Дельті-Два опустити пристрій і підслухати розмову.

Маніпулюючи джойстиком, Дельта-Два увімкнув звукові сенсори робота, націлив умонтований у нього параболічний підсилювач і почав спускати летючого шпигуна, аж поки той не опинився за кілька футів над головами науковців. Чутність була слабкою, але достатньою.

— Ніяк не можу в це повірити, — казав один фахівець.

Попри те що він прибув сюди дві доби тому, збудження в його голосі і досі не згасло.

Здавалося, його співрозмовник відчував не менший ентузіазм.

— Ти коли-небудь у житті думав, що станеш свідком чогось схожого?

— Ніколи, — відповів перший науковець, сяючи від захвату. — Для мене це й досі як прекрасний сон.

Дельта-Один почув, що хотів. Було ясно, що всередині об’єкта все йшло так, як і планувалося. Дельта-Два порухом джойстика забрав мікроробота від двох науковців і спрямував його до схованки. Він загнав його до «ангара» — потаємного місця біля циліндра електрогенератора. І батареї живлення РН2 відразу ж почали заряджатися для нового завдання.