Точка обману

115

Габріель Еш повернулася до туалету в офісі Секстона і приготувалася лізти назад. Дзвінок від сенатора залишив у неї почуття тривоги. Шеф явно завагався, коли вона сказала, що перебуває у своєму офісі, — наче він якось дізнався, що вона йому бреше. Та хоч би там як, вона не змогла проникнути в комп’ютер сенатора і тепер не знала, що робити далі.

Секстон на мене чекає.

Коли вона стала на раковину, готуючись підтягнутися, то почула, як щось зі стуком упало на кахляну підлогу. Зиркнувши вниз, Габріель із роздратуванням помітила, що збила запонки сенатора, які він, вочевидь, залишив на краю раковини.

Треба все залишити як було.

Зіскочивши вниз, Габріель підняла запонки і поклала їх на раковину. Знову стаючи на раковину, вона ще раз поглянула на запонки. Іншим разом вона б проігнорувала їх, але сьогодні монограма на запонках привернула її увагу.

116

Коркі Марлінсон більше не тримав кермо моторного човна. Він знав, що той нестиметься в нічну далечінь по прямій лінії — буде він триматися за кермо чи ні. Шлях найменшого опору…

Коркі сидів у кормі моторки, що жваво стрибала хвилями, і намагався оцінити, наскільки сильно пошкоджена нога. Куля увійшла у передню частину литки, ледь не зачепивши кістку. Вихідного отвору з протилежного боку не було, і тому астрофізик вирішив, що куля, напевне, застрягла десь у нозі. Понишпоривши довкола в пошуках чого-небудь, щоб зупинити кровотечу, він не знайшов нічого підходящого — якісь ласти, дихальна трубка та два рятівні жилети. Аптечки першої допомоги ніде не було. Коркі похапцем розкрив маленьку шухлядку і знайшов якісь інструменти, ганчірки, ізоляційну стрічку та інші матеріали для дрібного ремонту. Поглянувши на скривавлену ногу, він подумав, чи довго йому пливти, щоб опинитися поза межами території, де скупчилися акули.

Чорт, ще дуже довго.

Дельта-Один вів гелікоптер низько над океаном, намагаючись видивитись у темряві човен. Припустивши, що суденце, швидше за все, чкурнуло на всіх парах до берега, намагаючись відірватися якомога далі від «Гої», Дельта-Один тримав «кайову» на цій здогадній траєкторії.

Я б мав уже його обігнати за цей час.

Зазвичай судно можна було легко вистежити за допомогою радара, але зараз, коли система глушення поширювала радіоперешкоди на кілька миль поперед вертольота, користуватися власним радаром було неможливо. Вимкнути ж систему глушення він не міг, поки не отримає з «Гої» повідомлення, що там усі мертві. Сьогодні жоден виклик не мусить вийти з цього судна.

Секрет цього метеорита помре. Тут і зараз.

Та Дельта-Один мав у розпорядженні й інший засіб знаходження моторного човна. Навіть за умови наявності в цій ділянці океану теплих течій човен запросто можна було знайти за допомогою тепловізорного приладу. І він увімкнув його. Океан навколо нього був теплий, проте температура вихлопних газів потужного двигуна моторки була на кілька сотень градусів вищою.

Уся нога Коркі Марлінсона заніміла — і ступня, і литка, і стегно. Не вигадавши кращого способу, він приклав до рани ганчірку і примотав її кількома шарами клейкої ізоляційної стрічки. У такий спосіб він змайстрував для ноги щось на кшталт гіпсу — тугу блискучу оболонку. Кровотеча припинилась, але і руки, й одяг були у крові.

Сидячи на дні човна, Коркі не припиняв дивуватися, чому гелікоптер і досі його не знайшов. Він вдивлявся в обрій позаду, намагаючись побачити вже ледь помітну «Гою» та гелікоптер, що стрімко наближався. Дивно, але ні того, ні іншого не було видно. Не міг же він запливти так далеко?

У Коркі раптом з’явилася надія, що він зможе втекти. Можливо, переслідувач загубив його в темряві. А можливо, Коркі навіть до берега встигне дістатися!

І саме тоді він помітив, що піниста хвиля, яку залишав по собі човен, не була прямою. Вона вигиналася плавною кривою лінією. Отже, він мчав не по прямій, а дугою. Коркі спробував подовжити дугу на океанський простір. І враз усе зрозумів.

«Гоя» залишилася ліворуч, на відстані менш ніж пів милі. Ученого охопив жах: він надто пізно усвідомив свою помилку. Без керма моторний човен безперервно вирівнювався вздовж найпотужнішої течії — коловороту води, утворюваного мегаплюмом. От зараза! Та я ж рухаюся по колу!

Коркі повернувся туди, звідки втік.

Знаючи, що він і досі перебуває в межах насиченого акулами мегаплюму, учений пригадав слова Толланда про здатність цих морських тварюк відчувати кров на відстані милі. Навіть якщо крові лише краплина. І він розпачливо поглянув на свої заляпані кров’ю руки та скривавлену ногу в липкій стрічці.

Невдовзі тут буде гелікоптер.

Зірвавши з себе просякнутий кров’ю одяг, голий Коркі рушив до корми. Знаючи, що акулам не наздогнати човен, він обмився якомога краще в потужній відбійній хвилі, що утворювалася позаду.

Вони відчувають навіть одну-єдину краплину крові…

Коркі випростався, усвідомлюючи, що лишається єдиний вихід. Він знав: тварини мітять територію власною сечею, бо вона видає найсильніший запах з усіх тілесних рідин.

«Може, навіть сильніший за кров», — з надією подумав Коркі. Шкодуючи, що він випив замало рідини, Коркі поставив поранену ногу на борт і спробував помочитися на ізоляційну стрічку. Ну ж бо! Він терпляче чекав. Як же тут сходиш до вітру, коли за тобою женеться гелікоптер?!

Нарешті йому це вдалося. Коркі помочився на всю ногу, а залишком сечі промочив ганчірку і витер нею все тіло. Як приємно, чорт забирай!

Раптом з темного неба, немов велетенський нiж гiльйотини, пронизав темряву скісний червоний промінь лазера. На малій висоті швидко з’явився гелікоптер, пілот якого, вочевидь, був збитий з пантелику замкнутою траєкторією руху моторного човна, що повернувся до «Гої».

Швидко натягнувши рятівний жилет, Коркі рушив на корму моторки. А на її днищі, за якихось п’ять футів від того місця, де стояв учений, з’явилася яскраво-червона цятка.

Час.

Толланд на борту «Гої» не бачив, як його моторний човен вибухнув полум’ям і понісся, обертаючись у повітрі, немов феєрверк, охоплений вогнем і димом.

Але він почув вибух.