Точка обману

87

Четвертий поверх штаб-квартири НАСА виявився зовсім не таким приголомшливим, як хол: довгі однакові коридори з дверима офісів, розташованими через рівні проміжки вздовж стіни. Біля ліфта нікого не було. Ламіновані таблички показували в усіх напрямках:

LANDSAT 7

TERRA

ACRIMSAT

JASON 1

AQUA

PODS

Габріель вирушила в напрямку, який вказувала табличка PODS, тобто супутник-сканер. Попетлявши довгими коридорами та перехрестями, вона нарешті опинилася перед важкими сталевими дверима. На них виднівся трафаретний напис:

ПОЛЯРНИЙ ОРБІТАЛЬНИЙ СУПУТНИК-СКАНЕР ЩІЛЬНОСТІ (PODS)

Керівник відділу: Кріс Гарпер

Двері були замкнуті на електронний замок карткою-ключем, захищеним комутаційною панеллю. Габріель приклала вухо до холодної металевої поверхні. На якусь мить їй здалося, що звідти чується розмова. Або суперечка. А може, й ні. Може, почати гепати в двері, поки хтось не відчинить? Але її план спілкування з Крісом Гарпером передбачав тонші дії, аніж гепання в двері. Вона озирнулася, шукаючи який-небудь додатковий вхід, але нічого не виявила. Біля дверей виднілася ніша прибиральника, і Габріель зазирнула туди, сподіваючись побачити зв’язку ключів або картку, але не знайшла нічого, крім ганчірок і щіток. Повернувшись до дверей, знову приклала вухо до холодного металу. Цього разу сумнівів не залишилося: дійсно лунали голоси. Дедалі голосніше. І кроки. Хтось узявся за ручку дверей.

Вони відчинилися настільки раптово, що Габріель не встигла сховатися. Відскочила убік, притиснувшись до стіни за дверима. З кімнати вийшла група людей, щось голосно і збуджено обговорюючи. Здавалося, вони сердяться.

— Що в біса за проблему вигадав собі Гарпер? Він має бути на сьомому небі!

— У таку ніч, як ця, хоче залишитися сам? — додав хтось із групи. — Святкувати треба!

Люди пішли, і двері на пневматичних завісах почали зачинятися, позбавляючи Габріель укриття. Вона завмерла, напружено спостерігаючи, як науковці йдуть коридором. Простоявши нерухомо, поки двері майже не зачинилися, Габріель стрімко вхопилася за ручку, коли залишався зазор в кілька дюймів. І більше не рухалася, чекаючи, поки люди завернуть за ріг, надто захоплені розмовою, щоб озиратися назад.

Серце калатало. Вона смикнула двері й увійшла до тьмяно освітленого приміщення. А потім обережно, щоб не клацнути, зачинила їх за собою.

Величезна кімната нагадувала фізичну лабораторію в коледжі: комп’ютери, випробувальні стенди, електронне устаткування. Коли її очі звикли до сутінок, стали помітними розкидані всюди креслення та аркуші з обчисленнями. Світло линуло тільки з-під дверей офісу в дальньому кінці. Габріель тихо, навшпиньки, підійшла. Двері були зачинені. Але крізь вікно було видно, що за комп’юте­ром сидить чоловік. Так, той самий, що був на пресконференції НАСА, — вона впізнала його. Табличка на дверях повідомляла:

Кріс Гарпер

Керівник відділу

Проникнувши аж сюди, до цих дверей, Габріель раптово злякалася. Чи зможе вона подолати останню перешкоду? Дівчина згадала про впевненість Секстона в тому, що Гарпер брехав на пресконференції. Я зроблю це новою точкою опори своєї кампанії, сказав сенатор. Були й інші люди, які чекали від Габріелі інформації, яку можна було б використати проти НАСА, щоб зачепитися хоч за якийсь маленький плацдарм після сьогоднішньої нищівної поразки. Після того як обійшлася з нею Тенч, Габріель горіла бажанням допомогти сенаторові і тим, хто його підтримував.

Вона підняла руку, щоб постукати, але несподівано завмерла. В голові прозвучав голос Йоланди: «Якщо керiвник проєкту супутника-­сканера брехав усьому світові, то з якого переляку він скаже правду тобі? Що змушує тебе вірити, що він скаже правду саме ТОБІ?»

«Що змушує? Страх», — відповіла собі Габріель. Вона сього­дні вже мало не стала його жертвою. У голові дозрів план. Він включав тактику, яку застосовував сенатор, щоб вибити інформацію з політичних опонентів. Асистентка багато чого навчилась у Секстона. Не все з цього можна було назвати привабливим чи етичним. Але сьогодні це стане їй у пригоді. Якщо вдасться примусити Кріса Гарпера визнати, що він брехав — не важливо чому, — то вона відкриє маленькі дверцята можливого успіху для кампанії сенатора. До того ж Секстон був чоловіком, здатним викрутитися з будь-якої халепи, якщо матиме хоч один дюйм для маневру.

План поводження з Гарпером ґрунтувався на тактиці, яку сам Секстон називав «перебором». Це був метод, придуманий ще давньоримськими правителями для видурювання зізнань від злочинців. Цей метод здавався оманливо простим.

Викласти відомості, стосовно яких потрібне зізнання.

А потім припустити дещо набагато гірше.

Мета полягала в тому, щоб дати супротивнику можливість вибрати з двох лих менше, в цьому випадку — правду.

Проте трюк вимагав упевненості в собі, а її тепер якраз і бракувало Габріелі. Глибоко зітхнувши, вона ще раз подумки прокрутила план дій, а потім наполегливо постукала у двері кабінету.

— Я ж сказав, що зайнятий! — вигукнув Гарпер з характерним європейським акцентом.

Габріель постукала знову, цього разу сильніше.

— Я сказав, що не збираюся святкувати!

Тепер вона загупала в двері кулаком.

Кріс Гарпер підійшов і відчинив двері.

— Чорт забирай, невже ви… — Він раптово замовк, бо явно не очікував побачити Габріель.

— Докторе Гарпер, — почала вона, спробувавши додати голосу твердості.

— Як ви тут опинилися?

Обличчя Габріелі було непроникним.

— А ви знаєте, хто я?

— Ясна річ. Ваш бос кілька місяців поспіль збиткувався з мого проєкту. Як ви сюди проникли?

— Мене прислав сенатор Секстон.

Гарпер обвів поглядом лабораторію за спиною Габріелі.

— А де ваш почесний ескорт?

— Це не ваш клопіт. Сенатор має зв’язки у впливових колах.

— У цій будівлі? — засумнівався Гарпер.

— Ви повелися нечесно, докторе Гарпер. На жаль для вас, сенатор уже скликав спеціальну сенатську комісію з розслідування ваших вигадок.

Обличчям Гарпера промайнула тінь.

— Це ви про що?

— Такі розумні люди, як ви, не можуть дозволити собі розкоші вдавати з себе бовдурів, докторе Гарпер. Ви вскочили в халепу, і сенатор прислав мене, щоб запропонувати угоду. Сього­дні його виборчій кампанії завдано важкого удару. Втрачати йому тепер нема чого, і тому за потреби він готовий потягнути за собою в прірву і вас.

— Про що це ви, чорт забирай?

Габріель набрала в легені більше повітря і зробила перший серйозний хід у своїй грі.

— Недавно на пресконференції ви сказали неправду щодо програмного забезпечення супутника. Ми це знаємо. Це знають багато інших людей. Справа в іншому. — Не встиг Гарпер розтулити рота, щоб заперечити, як Габріель помчала вперед на всіх парах: — Сенатор міг би зараз ударити на сполох щодо вашої брехні, але його це не цікавить. А цікавить дещо більше і важливіше. Думаю, ви зрозуміли, що я маю на увазі.

— Ні, і я…

— Ось що пропонує сенатор. Він готовий мовчати про вашу брехню щодо програмного забезпечення, якщо ви повідомите йому ім’я того високопосадовця НАСА, з яким ви разом привласнюєте державні кошти.

На мить здалося, що очі Кріса Гарпера ось-ось вискочать із орбіт.

— Що?! Я нічого не привласнюю!

— Раджу вам думати, що говорите, сер. Сенатська комісія збирає документи уже кілька місяців. Невже ви дійсно думаєте, що зумієте викрутитися? Підтасовуєте документацію про супутник-сканер і спрямовуєте насівські бюджетні кошти на приватні рахунки. Брехня та привласнення грошей можуть довести вас до в’язниці, пане Гарпер.

— Але ж я нічого такого не робив!

— Тобто ви хочете сказати, що не брехали щодо супутника-­сканера?

— Ні, я хочу сказати, що не привласнював грошей, чорт забирай!

— Ага, отже, ви й справді брехали щодо сканера?

Гарпер отетеріло витріщився, не знаючи, що сказати.

— Забудьте про брехню, — відмахнулася Габріель. — Сенатора Секстона не цікавлять ваші вигадки на пресконференції. Ми до такого вже звикли. Ваша агенція виявила метеорит, і всім байдуже, як саме це відбулося. Пана Секстона цікавить привласнення грошей. Він хоче розібратися з одним високопосадовцем НАСА. Просто скажіть, з ким ви працюєте, і сенатор відведе від вас розслідування. Щоб не ускладнювати справу, назвіть нам ім’я спільника — і все. Інакше сенатор влаштує пуб­лічний скандал і почне розповідати про махінації з програмним забезпеченням і тимчасове усунення проблем, якого насправді не було.

— Ви блефуєте. Я не привласнюю державні гроші.

— Ви вправний брехун, пане Гарпер. Я бачила документи на власні очі. Ваше ім’я фігурує в усіх. І таких документів багато.

— Присягаюся, я й гадки не маю про якесь там привласнення!

Габріель розчаровано зітхнула.

— Поставте себе на моє місце, докторе Гарпер. Напрошуються лише два висновки. Або ви мені брешете, так само як брехали на тій пресконференції. Або говорите правду, і у такому разі якась впливова фігура з вашої агенції підставляє вас як хлопчика для биття, щоб прикрити власні гріхи.

Це твердження змусило Гарпера замислитися.

Габріель поглянула на годинник.

— Пропозиція сенатора чинна протягом однієї години. Ви можете врятуватися, назвавши ім’я високопосадовця НАСА, разом з яким привласнюєте гроші платників податків. Ви не цікавите Седжвіка Секстона. Йому потрібна велика риба. Зрозуміло, що той, про кого йдеться, має тут, у НАСА, певну владу. Тому він (або вона) і зміг влаштувати так, що в паперах стоїть ваше ім’я, таким способом роблячи з вас офірного цапа.

Гарпер похитав головою:

— Ви брешете.

— І ви готові заявити це на суді?

— Аякже. Я заперечуватиму абсолютно все.

— Під присягою? — презирливо пирхнула Габріель. — Припустімо, що ви також заперечуватимете свою брехню щодо справності програмного забезпечення супутника. — Вона поглянула просто в очі Гарперу, і її серце загупало ще сильніше. — Вибирайте, пане Гарпер. Серед американських в’язниць є дуже некомфортні.

Гарпер не відвів погляд, і Габріель напружила всю свою силу волі, щоб він зламався. На якусь мить їй здалося, що вона перемогла, та коли керівник відділу заговорив, його голос був твердим як криця.

— Міс Еш, — він ледве стримував лють, дозволяючи їй виявитися лише в промовистому палючому погляді, — ви намагаєтеся висмоктати з пальця проблему і хапаєтеся за соломинку. І ви, і я — ми обидва чудово знаємо, що ніякого привласнення грошей у НАСА не відбувається. А єдина людина в цій кімнаті, яка бреше, — це ви.

Габріель відчула, як заціпенів кожен м’яз її тіла. Погляд Гарпера був гнівний і осудливий. Їй захотілось обернутися і втекти. От дурепа! Надумала блефувати з ученим-ракетником! Чого ти в біса чекала?

Вона внутрішньо зібралася і навіть голови не опустила.

— Усе, що я знаю, — парирувала вона, відчайдушно намагаючись зобразити впевненість і байдужість, — так це те, що я на власні очі бачила викривальні документи. Вони містять переконливий доказ, що і ви особисто, і хтось іще дозволяли собі при­власнювати кошти НАСА. Сенатор попросив мене сьогодні прийти сюди і запропонувати вам вибір: назвати ім’я співучасника або взяти всю провину на себе. Я повідомлю панові Секстону, що ви визнали за краще спробувати щастя в суді. Там ви зможете по­вторити все, що зараз стверджуєте тут: що ви не займаєтеся при­власненням грошей і не брехали щодо програмного забезпечення супутника-сканера. — Вона похмуро всміхнулася. — Після отієї недолугої пресконференції два тижні тому я чомусь дуже в цьому сумніваюся.

З цими словами Габріель різко повернулася і попрямувала через темну лабораторію до виходу. У голові крутилася думка: а чи не доведеться їй самій сидіти у в’язниці — замість доктора Гарпера?

Високо тримаючи голову, вона пішла геть, чекаючи, що доктор Гарпер покличе її назад. Але ніхто нікого не покликав. Габріель штовхнула важкі металеві двері і вийшла в довгий порожній коридор, сподіваючись, що ліфти тут не захищені, як унизу, в холі. Вона програла. Попри всі її зусилля Гарпер так і не клюнув. «Можливо, на своїй пресконференції він казав правду?» — подумала вона.

Раптово коридором прокотився гуркіт — то позаду неї різко розчинилися металеві двері.

— Міс Еш! — пролунав голос Кріса Гарпера. — Присягаюся, я дійсно нічого не знаю про привласнення грошей. Я чесна людина!

Серце Габріелі тьохнуло. Зусиллям волі вона змусила себе не зупинитися. Байдуже знизавши плечима, вона кинула через плече:

— Одначе ви брехали на пресконференції!

Тиша. Габріель, не зупиняючись, простувала коридором.

— Зачекайте! — скрикнув Гарпер. Він підстрибом наздогнав її і тепер ішов поряд, блідий немов крейда. — Уся ця історія щодо привласнення грошей… — знизивши голос, продовжував він, — думаю, я знаю, хто мене підставив.

Габріель зупинилася як укопана, боячись повірити власним вухам. І постаралась обернутися якомога повільніше і спокійніше.

— І ви збираєтеся переконати мене в тому, що вас хтось підставив?

Гарпер важко зітхнув.

— Присягаюся, що нічого не знаю про привласнення коштів. Але якщо проти мене існують якісь докази…

— Купа доказів.

Гарпер знову зітхнув.

— Отже, все це підлаштовано, щоб у разі потреби мене дискредитувати. Існує лише одна-єдина людина, яка могла це зробити.

— Хто?

Кріс Гарпер поглянув просто в очі Габріелі Еш.

— Лоуренс Екстром ненавидить мене.

Габріель ошелешено витріщилася на інженера.

— Директор НАСА?

Гарпер похмуро кивнув.

— Це він змусив мене брехати на тій пресконференції.