Точка обману

112

А Габріель Еш сиділа в темряві за столом сенатора, похмуро втупившись у комп’ютер.

ПАРОЛЬ ХИБНИЙ — ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО

Вона спробувала ще кілька ймовірних комбінацій, але жодна не спрацювала. Понишпоривши в офісі у пошуках відімкнених шухляд і можливих зачіпок, Габріель здалася. Вона вже хотіла повернутися, та раптом завважила щось дивне, якесь мерехтіння на настільному календареві Секстона. Хтось підкреслив день президентських виборів червоним, білим та блакитним світним фломастером. Звісно, що не сенатор. Габріель підсунула календар ближче до себе. На даті виборів виднівся вигадливий напис ПРЕСШ!

Вочевидь, сповнена надмірного ентузіазму секретарка сенатора забажала вселити в нього додатковий оптимізм і впевненість у своїх силах. Аби Секстон мав про цю дату лише позитивні думки. Скорочення ПРЕСШ було кодовою назвою, якою користувалися американські секретні служби для позначення першої посади у державі, — ПРЕзидент Сполучених Штатів. Якщо все піде добре, в день виборів Секстон стане новим ПРЕСШ.

Збираючись іти, Габріель повернула календар на місце і підвелася. Раптом вона зупинилась і кинула погляд на екран комп’ютера.

А потім перевела його на календар.

ПРЕСШ.

І відчула новий приплив надії. Щось у цьому скороченні вразило її. Це був бездоганний пароль: простий і позитивний.

Вона швидко набрала це скорочення.

І, затамувавши подих, уп’ялася поглядом у монітор. Комп’ютер тоненько писнув і знову видав:

ПАРОЛЬ ХИБНИЙ — ДОСТУП ЗАБОРОНЕНО.

Габріель похнюпилася. Підвівшись, вона рушила до вбиральні, щоб повернутися тим самим шляхом, що й прийшла. Коли вона вже була посередині кімнати, задзвонив її стільниковий телефон. Вона й так була «заведена» і тому аж підскочила від несподіванки. Зупинившись, вона витягла телефон і зиркнула на дорогий напільний годинник роботи майстра Вільяма Журдена. Майже четверта ранку. Габріель знала, що о такій ранній годині може дзвонити лише Секстон. Мабуть, непокоївся, куди це вона поділася. Відповісти чи нехай і далі дзеленчить? Якщо вона відповість, доведеться брехати. Але якщо не відповість, у Секстона з’являться підозри.

І вона натиснула на кнопку.

— Алло.

— Габріеле! — нетерпляче гукнув Секстон. — Чому ти затрималася?

— Через Меморіал Рузвельта. Таксі потрапило в дорожній затор, а тепер ми…

— Щось не чути, що ти в таксі.

— Так, я не в таксі, — відповіла Габріель, червоніючи. — Я вирішила заїхати до свого офісу і взяти деякі документи, які можуть мати стосунок до супутника-сканера. І ніяк не можу їх знайти.

— Слухай-но, ворушися. Я хочу призначити на ранок пресконференцію, і нам треба обговорити деталі.

— Незабаром буду, — відповіла Габріель.

На лінії на мить запала тиша.

— А ти у своєму офісі? — Голос сенатора прозвучав якось знічено.

— Так. Іще десять хвилин — і я поїду до вас.

Іще одна пауза.

— Гаразд. Побачимося.

Габріель натиснула на кнопку, надто занурена у свої думки, щоб почути, як антикварний годинник виробництва майстра Вільяма Журдена, що стояв за кілька футів від неї, пробив четверту годину ранку своїм характерним потрійним передзвоном.