Точка обману

31

Погода мінялася.

Як суворий передвісник прийдешньої біди, катабатичний вітер тужливо завив і щосили шарпнув намет, у якому знайшли притулок бійці підрозділу «Дельта». Керівник групи, опустивши додаткове захисне покриття, повернувся до своїх підлеглих. Вони вже переживали таке. Негода скоро скінчиться.

Дельта-Два якраз вдивлявся у відеорепортаж, трансльований мікророботом.

— Поглянь на ось це, — стривожено мовив він.

Дельта-Один підійшов до нього й уп’явся поглядом в екран. Усередині житлосфери було темно, за винятком яскраво освітленого квадрата з північного боку біля імпровізованої сцени. Решта купола проступала тьмяними обрисами.

— Усе нормально, — прокоментував він. — Вони випробовують телевізійне освітлення перед сьогоднішньою прес конференцією.

— Та не в освітленні справа, — сказав Дельта-Два і показав на темну пляму посеред льоду — заповнену водою шахту, з якої нещодавно витягнули метеорит. — Онде проблема.

Дельта-Один придивився до отвору. Його і досі оточували пілони, і поверхня води видавалася спокійною.

— Нічого не бачу.

— А ти придивися. — І Дельта-Два посунув джойстик, скерувавши робота ближче до поверхні води.

Дельта-Один уважніше придивився до темного озерця талої води — і отетеріло відсахнувся.

— Що це в біса таке?

Дельта-Три підійшов до них і теж придивився. І теж отетерів.

— Господи, це що — яма, з якої витягнули метеорит? А хіба з водою може коїтися таке?

— Ні, — мовив Дельта-Один. — Стовідсотково не може.

32

Хоча Рейчел Секстон і сиділа зараз у металевому ящику за три тисячі миль від Вашингтона, вона почувалася так, неначе її викликали безпосередньо до Білого дому. Перед нею на моніторі відеофона виднілося кристально чітке зображення президента Зака Герні, який сидів у вузлі зв’язку Білого дому на тлі величезної президентської печатки. Цифровий аудіозв’язок був бездоганним, і, за винятком ледь помітного запізнення сигналу, можна було подумати, що співрозмовник перебуває в тій самій кімнаті.

Їхня бесіда проходила у відвертому та оптимістичному дусі. Президент явно був задоволений — хоча й не здивований — тією сприятливою оцінкою, що її дала Рейчел знахідці НАСА. Він був також задоволений її схвальним відгуком на його рішення використати як речника такого привабливого та популярного ведучого, як Майкл Толланд. Президент перебував у жартівливому й доброзичливому настрої.

— Не сумніваюся, що ви погодитеся зі мною, — сказав Герні, — що в якомусь гіпотетичному бездоганному світі це відкриття мало б суто наукові наслідки. — Він зробив паузу, нахилився, і його обличчя зайняло увесь екран. — Але, на жаль, ми живемо в недосконалому, далекому від бездоганності світі, і цей тріумф НАСА перетвориться на політичний футбол тієї ж миті, коли я зроблю оголошення про знахідку.

— Зважаючи на переконливі докази і тих поважних людей, яких ви залучили до пабліситі, я не думаю, що ваші опоненти зможуть щось протиставити. Їм тільки й залишиться, що змиритися з цим відкриттям.

Герні усміхнувся з ледь помітним сумом на обличчі.

— Мої політичні опоненти дійсно повірять у те, що побачать, Рейчел. Мене турбує інше: їм дуже не сподобається те, що вони побачать.

Рейчел не могла не помітити, як старанно Герні уникає згадок про її батька. Він уживав лише терміни «опоненти» та «політичні супротивники».

— А ви гадаєте, що ваші опоненти почнуть волати про змову та підробку з політичних мотивів? — спитала вона.

— У цьому й полягає справжня природа цієї гри. Усе, що треба зробити, — це кинути тінь сумніву, нехай слабку, і заявити, що відкриття є всього-на-всього фальсифікацією, сфабрикованою НАСА спільно з Білим домом, і в результаті цим може навіть зайнятися спеціальна слідча комісія. Мас-медіа швидко забудуть, що НАСА знайшла беззаперечні докази існування позаземного життя, і зосередять свою увагу на виявленні інших доказів — доказів фальсифікації. Як не сумно, але будь-який брудний натяк на це відкриття завдасть шкоди науці, Білому дому, НАСА і, якщо чесно, усій країні загалом.

— Саме тому ви відклали оголошення, поки не буде повного й чіткого підтвердження, завіреного поважними незалежними експертами?

— Моя мета — подати це відкриття таким невідпорним і неспростовним способом, щоб придушити всякий цинізм та сумніви в самому зародку. Я хочу, щоб його святкували з незатьмареною радістю, на яку воно, безперечно, заслуговує. На яку заслуговує НАСА.

Рейчел відчула, як її інтуїція подала сигнал. А що ж йому від мене потрібно?

— Цілком очевидно, — продовжив президент, — що ви перебуваєте в унікальному становищі, щоб мені допомогти. Ваш досвід аналітика і кревний зв’язок з моїм опонентом додадуть вашим словам про відкриття неспростовної достовірності.

Рейчел відчула дедалi бiльше розчарування: «Він хоче мене використати… отже, Пікерінг мав рацію!»

— Зважаючи на це, — продовжив Герні, — я хотів би, щоб ви підтримали це відкриття офіційно й особисто, як постачальник сек­ретної інформації Білому дому та як донька мого опонента.

Ось воно. Карти розкрито.

Герні хоче, щоб я підтримала це відкриття.

Раніше Рейчел здавалося, що Зак Герні вищий за брудну підкилимну політику. Якщо вона публічно підтримає це відкриття, то проблема сенатора перейде в особисту площину: він не зможе поставити під сумнів правдивість відкриття, не ставлячи під сумнів правдивість своєї доньки. І це стане смертним вироком кандидату з гаслом «У першу чергу — родина!».

— Якщо чесно, пане президенте, то я прикро вражена тим, що з цим проханням ви звернулися саме до мене, — сказала Рейчел, дивлячись у монітор.

На обличчі Герні з’явився спантеличений вираз.

— Я гадав, що ви з радістю допоможете мені.

— З радістю? Пане президенте, ваше прохання ставить мене в жахливу ситуацію — і це не кажучи вже про мої суперечності з батьком. Мені й так не бракує проблем у стосунках із ним, а ви пропонуєте лобове зіткнення у двобої не на життя, а на смерть. Попри мою антипатію до цього чоловіка, він усе ж таки мій батько, і виставляти мене проти нього — це, якщо чесно, не гідно вас.

— Стривайте! — вигукнув Герні, піднімаючи руки так, неначе здається в полон. — Хіба я щось казав про публічність?

Рейчел на мить замовкла.

— Мені здалося, що ви хотіли, аби я вийшла разом із керівником НАСА сьогодні на пресконференцію о восьмій годині.

У навушниках забубонів гучний сміх Герні.

— Рейчел, чому ви так погано про мене думаєте? Невже ви й справді гадаєте, що я здатен просити вас загнати ніж у спину рідному батьку перед мільйонами телеглядачів?

— Але ж ви сказали…

— І невже ви гадали, що я дозволю керівникові НАСА ділити славу відкриття з донькою його головного ворога? Я не намагаюся викрутитися, Рейчел, але сьогоднішня пресконференція — це наукова презентація. Не думаю, що ваші знання в області метеоритів, скам’янілих решток і структури льоду нададуть достовірності цій презентації.

Рейчел відчула, як у неї спалахнули щоки.

— Але ж тоді… Тоді про яку підтримку йдеться?

— Про підтримку, більш доречну у вашій ситуації.

— Не зрозуміла?

— Ви моя зв’язківка. Ви проінструктуєте мій персонал з питань загальнонаціональної ваги.

— Ви хочете, щоб я підтримала це відкриття перед апаратом Білого дому?

З обличчя Герні й досі не сходив іронічний вираз, спричинений її нерозумінням.

— Так. Скептицизм, з яким я зіштовхуюся поза межами Білого дому, — це ніщо в порівнянні з тим, який я відчуваю серед членів мого персоналу. Довіра до мене всередині Білого дому кульгає. Моя команда почала умовляти мене скоротити витрати на НАСА. Я ігнорував ці прохання, а це було рівнозначно політичному самогубству.

— До сьогодні.

— Саме так. Як ми вже говорили сьогодні вранці, час оприлюднення цього відкриття видасться підозрілим для деяких цинічних політиків, а саме цинічними політиками і є члени моєї команди в даний момент. Тому, коли вони вперше почують цю інформацію, я хочу, щоб вона виходила…

— А хіба ви не розповідали працівникам Білого дому про метеорит?

— Тільки кільком головним радникам. Тримати метеорит у секреті було моїм найголовнішим завданням.

Рейчел отетеріла. Не дивно, що його очікує бунт на кораблі.

— Але це не моя компетенція. Метеорит навряд чи може належати до секретної інформації, яку я аналізую.

— Хоча це й не стосується царини ваших традиційних обо­в’язків, відомості про відкриття, безперечно, мають стосунок до вашої роботи: це складна і надзвичайно важлива інформація, яку слід проаналізувати з урахуванням потенційних політичних наслідків.

— Я ж не спеціаліст з метеоритів, пане президенте. Може, вам краще попрохати керівника НАСА, щоб він провів цей брифінг?

— Жартуєте? Тут усі ненавидять його. Для мого персоналу Екстром — усе одно що шахрай, який торгує фальшивими зіл­лями, негідник, який надалi заманює мене то в одну фінансову халепу, то в іншу.

Рейчел збагнула, що президент має рацію.

— А як стосовно Коркі Марлінсона? Лауреата премії з астрофізики? До нього довіри буде значно більше, ніж до мене.

— Рейчел, мій персонал складається з політиків, а не з науковців. Ви, напевне, вже встигли познайомитися з доктором Марлінсоном. Я вважаю його надзвичайно талановитим хлопцем, але якщо я напущу його на своїх лівацьких хитромудрих інтелектуалів, то для мене в результаті це буде все одно що врізатися на нічній дорозі у стадо розлючених лосів. Мені потрібна людина надійна й перевірена. Саме ви і є такою людиною, Рейчел. Мій персонал знає, як ви працюєте, і, враховуючи ваші кревні зв’язки, в очах членів моєї команди ви будете максимально неупередженим фахівцем.

Рейчел відчула, як її оповивають чари президентської харизми.

— Нарешті ви зізналися, що той факт, що я донька опонента, має хоч якийсь стосунок до вашого прохання.

Президент винувато всміхнувся.

— Звісно, що має. Але, як ви розумієте, моя команда так чи інакше отримає інструктаж — незалежно від вашого рішення. Ви, Рейчел, образно кажучи, не шайба, а лід. Через специфіку своєї роботи ви найоптимальніша кандидатура для такого інструктажу. До того ж, за збігом обставин, пряма родичка чоловіка, який хоче перешкодити тому, щоб мій персонал залишився при роботі в Білому домі і на другий термін. Тому вам довірятимуть саме з цих двох причин.

— Вам слід було працювати торговельним агентом.

— Так, моя робота фактично мало чим відрізняється від роботи торговельного агента. Як і те, чим займається ваш батько. І тому я хочу саме зараз укласти з вами угоду — просто так, заради цікавості.

Президент скинув окуляри і поглянув Рейчел просто у вічі. Вона відчула в його погляді ту внутрішню силу, яка була притаманна її батьку.

— Я прошу вас, Рейчел, зробити мені послугу. Гадаю, що ця послуга є частиною ваших посадових обов’язків. Ну то як? Так чи ні? Ви проінструктуєте мою команду з цього питання?

Рейчел видалося, що вона потрапила в пастку. От чорт, це гірше, ніж набридлива агресивна реклама. Навіть на відстані три тисячі миль вона відчула силу волі президента, яка про­никала до неї крізь екран. Рейчел розуміла також, що це цілком доречне прохання, подобалося воно їй чи ні.

— Я маю певні застереження, — сказала Рейчел.

Герні здивовано вигнув брови.

— Які саме?

— Я зустрінуся з вашим персоналом у приватній обстановці. Без репортерів. Це буде приватний брифінг, а не публічна заява про підтримку.

— Даю слово. Можете вважати, що ваша зустріч уже призначена і відбудеться в надзвичайно усамітненому місці.

Рейчел зітхнула.

— Тоді згода.

Президент аж просяяв.

— Прекрасно!

Рейчел поглянула на годинник і з подивом побачила, що вже була четверта з копійками.

— Стривайте, — ошелешено мовила вона, — якщо ви виходите у прямий ефір о восьмій вечора, то ми просто не маємо часу. Навіть за допомогою отієї хитромудрої штуковини, на якій з вашої волі я сюди прилетіла, я зможу дістатися Білого дому не раніше аніж за дві години. А потім мені треба буде підготувати нотатки до виступу і…

Президент похитав головою.

— Боюся, я не зовсім точно висловився. Ви вестимете брифінг звідти через відеозв’язок.

— Ой! — завагалася Рейчел. — А на котру годину ви збирає­теся призначити відеоконференцію?

— Як щодо того, — почав президент, іронічно посміхаючись, — аби розпочати просто зараз? Усі вже зібралися і сидять, витріщившись у порожній екран телевізора. Вони вже чекають на вас.

Рейчел уся напружилася.

— Сер, я зовсім не готова. Не можу ж я й справді…

— А ви просто скажіть їм правду. Невже це так важко?

— Але ж…

— Рейчел, — сказав президент, нахилившись до екрана. — Запам’ятайте, що ви збираєте й обробляєте інформацію, отримуючи за це гроші. Це ваша робота. Просто розкажіть їм про те, що там у вас відбувається. — Він уже простягнув руку, щоб вимкнути свій відеотранслятор, але на мить зупинився. — І, гадаю, вам буде приємно дізнатися, що я вивів вас на владну позицію.

Рейчел не зрозуміла, що означала остання фраза, але було вже запізно. Президент від’єднався.

На мить екран перед Рейчел згас. А потім знову засвітився — і Рейчел побачила перед собою найбентежнішу картину у своєму житті. Просто перед нею був Овальний кабінет Білого дому, напхом напханий людьми. Яблуку ніде було впасти. Здавалося, що там зібрався увесь персонал Білого дому. І всі ці люди невідривно дивилися на неї. Рейчел збагнула, що відеокамера, яка транслює їй це зображення, розміщується у президента на столі. «Тобто я і справді промовляю з владної позиції», — подумала вона і відчула, як вкрилася рясним потом. З виразу облич членів персоналу Білого дому вона здогадалася, що вони не менш здивовані її появою на екрані, аніж вона — їхньою.

— Міс Секстон? — гукнув хрипкий голос.

Рейчел пробіглася поглядом по морю облич і побачила, хто це сказав. То була висока худа жінка, що якраз вмощувалася в перед­ньому ряду, — Марджорі Тенч. Її зовнішність не можна було сплутати з жодною іншою, навіть у натовпі.

— Дякую, що приєдналися до нас, міс Секстон, — сказала Марджорі Тенч дещо самовдоволено. — Президент каже, що ви маєте нам щось повідомити?