Точка обману

50

Габріелі Еш здалося, що потяг вашингтонського метро, виходячи зі станції «Федеральний трикутник», рухався аж надто повільно. Вона заклякло сиділа в кутку напівпорожнього вагона, а за вікнами пролітали якісь розпливчасті контури. Великий червоний конверт, який наостанок віддала їй Марджорі Тенч, лежав на колінах багатотонною брилою.

«Треба поговорити з Секстоном! — подумала вона, коли потяг, набираючи швидкість, помчав її у напрямку до будівлі, де розташовувався офіс сенатора. — Негайно поговорити!»

У тьмяному світлі тремкого вагона дівчина почувалася так, немов вирушила в сюрреалістичну подорож, перебуваючи під впливом галюциногенів. Угорі за вікнами миготіли тьмяні вогні, нагадуючи освітлення дискотеки. Стіни надокучливо- нескінченного тунелю здіймалися по обидва боки прямовисними скелями величезного каньйону.

Може, усе це мені наверзлося?

Вона опустила погляд на конверт, що лежав у неї на колінах. Відкривши його, Габріель дістала одну фотографію. Лампи у вагоні змигнули, і їх спалах різко висвітив шокову картину: Седжвік Секстон лежить голий у власному офісі. Його задоволена пика дивиться просто в камеру, поряд — смагляве голе тіло Габріелі.

Вона затремтіла, швидко засунула фотографію назад у конверт і неслухняними пальцями похапливо заклеїла його.

Усе скінчено.

Щойно потяг виїхав з тунелю на естакаду біля «Лянфан-Плази», Габріель намацала в сумочці стільниковий телефон і набрала номер сенатора. Їй відповіла голосова пошта. Спантеличена, вона подзвонила в офіс. Слухавку взяла секретарка.

— Це Габріель. Він у себе?

Секретарка здавалася дуже роздратованою.

— Де ви були? Він вас шукав.

— На зустрічі, що затягнулася. Мені треба негайно з ним поговорити.

— Тепер вам доведеться почекати до ранку. Він у Вестбруці.

У розкішному житловому комплексі Вестбрук у Вашингтоні сенатор мав квартиру.

— Він не відповідає по стільниковому, — сказала Габріель.

— Пан Секстон відімкнув сьогодні все, у нього приватний вечір, — нагадала секретарка. — Він рано пішов.

Габріель спохмурніла. Приватний вечір. Через хвилювання вона зовсім забула, що сенатор дійсно планував провести вечір удома. А недоторканність вільних вечорів він обстоював з особ­ливою твердістю.

«Стукайте в мої двері лише в тому випадку, якщо загорівся будинок, — полюбляв говорити Секстон. — Решта цілком може почекати до ранку».

Габріель вирішила, що будинок дійсно загорівся.

— Я хочу, щоб ви допомогли мені з ним зв’язатися.

— Це неможливо.

— Справа вкрай серйозна. Я дійсно…

— Та ні, я маю на увазі, що це неможливо в буквальному значенні. Виходячи, він навіть пейджер поклав на мій стіл і наголосив, щоб його не турбували до самого ранку. Дуже на цьому наполягав. — Секретарка помовчала. — Набагато рішучіше, ніж зазвичай.

От зараза!

— Добре, спасибі. — Габріель натиснула кнопку.

— «Лянфан-Плаза», — прозвучав у вагоні запис. — Пересадка на всі напрями.

Заплющивши очі, Габріель спробувала заспокоїтися і відволіктися, але страхітливі образи брудним потоком лилися у свідомість. Огидні фотографії, де вона та сенатор займаються сексом… цілий стос документів, що підтверджують продажність Секстона. Габріель і досі чула в’їдливий голос Тенч: «Учиніть по совісті. Дайте письмове свідчення. Визнайте, що мали зв’язок».

Коли потяг, скрегочучи, під’їжджав до станції, Габрієль спробувала уявити, що зробив би шеф, якби ці фото потрапили до газет. Перша ж із можливих відповідей, які спали на думку, шокувала і змусила почервоніти від сорому.

Секстон почав би брехати.

Невже це дійсно перше, що інстинктивно спадає їй на думку стосовно її кандидата у президенти?

Так. Він відразу почав би брехати… причому блискуче.

Якби фото потрапили до газет, сенатор просто заявив би, що це груба фальсифікація. Цифрова обробка зображення набуває дедалі більшого поширення. В Інтернеті постійно трапляються бездоганно відретушовані фальшиві фотографії знаменито­стей — точніше, їхні голови, приставлені до чужих тіл. Часто це виявлялися тіла порнозірок. Габріель чудово знала про вміння сенатора переконливо брехати просто в телекамеру, тому не доводилося сумніватися: він зможе довести всьому світу, що ці фотографії лише невдала спроба зіпсувати його кар’єру. Секстон неодмінно вибухне гнівом і люттю, а можливо, навіть звинуватить в організації підробки президента.

Недивно, що Білий дім не поспішає оприлюднювати свої докази. Габріель справедливо вважала, що факти могли бумерангом вдарити й того, хто їх зробив надбанням громадськості. Хоч би якими достовірними здавалися знімки, вони були абсолютно непереконливими.

Вона відчула несподіваний приплив надії.

Білому дому важко буде довести обґрунтованість звинувачень та справжність фотографій.

Гра Тенч здавалася безжальною в своїй простоті: або визнай зв’язок із сенатором, або побачиш, як він вирушає за ґрати. Але несподівано все чудово стало на свої місця. Білому дому було конче необхідно, щоб Габріель визнала свій роман із Секстоном, інакше фотографії не мали ніякої ваги. Раптовий приплив упевненості покращив настрій дівчини.

Потяг стояв на станції з відчиненими дверима, і в душі Габріелі теж немов відкрилися якісь далекі потайні двері, через які прийшла обнадійлива думка.

А може, усе, що сказала мені Тенч про хабарі, — брехня?

Урешті-решт, що бачила Габріель? Знову ж таки — нічого переконливого. Кілька ксерокопій банківських документів, дуже неякісна фотографія Секстона у підземному гаражі. Усі ці докази цілком можуть бути сфабрикованими. Хитра і спритна Марджорі Тенч могла показати фальшиві фінансові папери зі справжніми секс-фото, розраховуючи на те, що Габріель сприйме все гамузом за чисту монету. Спосіб цей мав назву «ідентичність за асоціацією» — політики часто використовували його для проштовхування сумнівних ідей.

«Секстон не винен», — подумала Габріель. Білий дім у відчаї, тому і вирішив удатися до азартної гри без правил і залякати Габріель, примусивши публічно зізнатися у статевих стосунках із сенатором. Їм дуже потрібно, щоб помічниця Секстона зрек­лася сенатора публічно і зі скандалом. Тенч намагалася переконати її вийти з гри, поки це ще можливо. І навіть визначила час — сьогодні до восьмої вечора. Типовий приклад «агресивної торгівлі». «Усе начебто сходиться», — подумала Габрiель.

За винятком одного.

Єдиним бентежним елементом головоломки залишався той факт, що Тенч регулярно надсилала Габріелі електронні повідомлення з інформацією, спрямованою проти НАСА.

Це однозначно наштовхувало на думку, що НАСА і справді хотіла, щоб Секстон зміцнив свої позиції проти космічної агенції, аби потім використати їх проти нього ж. Чи не хотіла? Хто­зна. Габріель збагнула, що навіть електронні листи мали чітке логічне пояснення.

А що, як ці повідомлення насправді приходили не від Тенч?

Наприклад, Тенч виявила серед персоналу того самого зрадника, який пересилав інформацію у ворожий табір, звільнила його і сама надіслала останнього листа, у якому викликала Габріель на побачення.

Тенч могла вдати, що навмисно допускала витік даних щодо НАСА, і таким способом заманити в пастку асистентку супротивника.

Гідравліка потяга засичала. Двері ось-ось мали зачинитися.

Погляд Габріелі непорушно зупинився на платформі, а її думки шалено неслися, переганяючи одна одну. Вона не знала, чи мають хоч якийсь сенс її несподівано виниклі підозри, чи все це — видавання бажаного за дійсне. Проте, хоч би там як, вона ані секунди не сумнівалася, що має негайно, зараз же поговорити з сенатором, навіть якщо у нього за планом вільний вечір.

Стиснувши в руці конверт з фотографіями, Габріель швидко вийшла з вагона. І якраз вчасно: двері засичали й зачинилися у неї за спиною. Тепер у неї був новий пункт призначення.

Багатоквартирний комплекс Вестбрук.