Точка обману

42

— Планктон, вмерзлий у лід? — перепитав Коркі, анітрохи не переконаний тим поясненням, яке запропонувала Рейчел. — Не хочу тебе розчаровувати, але зазвичай коли організми замерзають, то вони гинуть. Пам’ятаєш, ці маленькі істоти мерехтіли, посилаючи нам сигнал тривоги?

— Тут може бути раціональне зерно, — заявив Толланд, промовисто поглянувши на Рейчел. — Деякі види впадають у сплячку, коли того вимагає від них довкілля. Я колись навіть робив про це телесюжет.

Рейчел кивнула.

— Ти показував щуку звичайну, яка вмерзає в лід озера і чекає на відлигу, щоб попливти геть. Ти також розповідав про мікроорганізми на ім’я водяні ведмедики, які в пустелі зазнають повного зневоднення і залишаються в такому стані десятки років, а потім оживають, коли знову встановлюється дощова погода.

Толланд розсміявся.

— Ага, отже, ти все-таки дивишся мої передачі!

Рейчел дещо сором’язливо знизала плечима.

— Що ви хочете нам сказати, міс Секстон? — вимогливо спитала Нора.

— Вона хоче нам сказати, — втрутився Толланд, — те, про що я мав здогадатися раніше: одним із видів, про які я згадував у тій передачі, був саме планктон, що вмерзає у шапку полярного льоду щозими, перебуває у стані сплячки всередині льоду, а потім оживає і пливе собі далі, коли настає літо і льодова шапка тоншає. — Толланд на хвилю замовк, а тоді продовжив своє пояснення: — Ясна річ, вид, про який я розповідав тоді, не був люмінесцентним, як той, що ми бачили тут, проте все можливо.

— Замерзлий планктон, — продовжила Рейчел, підбадьорена тим, як Майкл Толланд жваво підтримав її ідею, — може пояснити все, що ми тут щойно побачили. У минулому в цьому льодовику утворилися тріщини і в нього проникла солона вода, яка кишіла планктоном, а потім замерзла. Можна припустити, що в цьому льодовику існують ділянки замерзлої морської води, що містить планктон. Уявіть собі, що коли нагрітий метеорит піднімали догори, то він пройшов через одну з таких ділянок. Солоний морський лід розтанув, планктон вийшов зі сплячки, а у прісній воді з’явився певний відсоток солі.

— О Господи милосердний! — вигукнула Нора і недоброзичливо скривилася. — Виявляється, у нас тут усі раптом стали фаховими гляціологами!

Коркі теж висловив скепсис.

— Тоді апаратура ССЗ неодмінно зафіксувала б ці ділянки замерзлої морської води. Адже лід з прісної води та замерзла морська вода мають різну щільність, чи не так?

— Різниця в щільності дуже незначна, — зауважила Рейчел.

— Три відсотки — розбіжність досить істотна, — заперечила Нора.

— Так, але її можна виявити лише в лабораторних умовах. А апаратура ССЗ здійснює свою перевірку з космосу, з висоти 120 миль. Її комп’ютери запрограмовано розрізняти очевидне — лід та льодяну кашу, граніт і вапняк. — Рейчел обернулася до керівника космічної агенції. — Я маю рацію, припускаючи, що «Система спостереження за Землею», вимірюючи щільність з космосу, може не розрізнити морський лід і лід із прісної води?

Директор кивнув.

— Так, усе правильно. Різниця у три відсотки — це поза ме­жами порогу чутливості апаратури ССЗ. Із супутника прісноводний та солоний лід матимуть ідентичний вигляд.

На обличчі Толланда з’явився заінтригований вираз.

— Цим також можна пояснити незмінний рівень води в цій шахті. — Він поглянув на Нору. — Як, ти кажеш, називається планктон, виявлений у цій ополонці?

— Поліедра, — заявила Нора. — І ти хочеш тепер спитати мене, чи здатна поліедра впадати в сплячку в кризі? Можеш радіти — так, здатна. Цілком і повністю. На льодових шельфах можна виявити великі популяції поліедри; вона випромінює світло і здатна впадати в сплячку всередині криги. Ще є питання?

Усі перезирнулися. В інтонації Нори чулося якесь підспудне заперечення, якийсь виклик, проте вона щойно підтвердила теорію Рейчел.

— Отже, — обережно припустив Толланд, — це можливо, еге ж? Ця теорія має сенс?

— Звісно, — погодилася Нора, — якщо мати мозок недорозвиненої дитини.

— Не зрозуміла?! — лиховісно блиснула очима Рейчел.

Нора теж злобно витріщилася на неї.

— Певно, у вашій професії дилетантство — найнебезпечніша річ? Повірте мені, те саме стосується і гляціології. — Нора віді­рвала від неї очі й обвела поглядом решту присутніх.

— Зараз я вам усе поясню — раз і назавжди. Ділянки замерзлої морської води, про які казала міс Секстон, і справді трапляються. Гляціологи називають їх проміжками, або порожнинами. Однак ці проміжки формуються не як кишені солоного льоду, а як сильно розгалужена система «щупалець», подекуди таких тонких, як людська волосина. Коли ми піднімали метеорит, він мав пройти крізь дуже велику кількість таких розгалужених проміжків, щоб дати тривідсоткову концентрацію солі в такій глибокій шахті.

Екстром невдоволено скривився.

— То це можливо чи ні?

— Абсолютно неможливо, — спокійно відповіла Нора. — Я неодмінно натрапила б на проміжки солоного льоду, коли робила пробне буріння.

— Ці зразки бралися в точках, вибраних здебільшого навмання, я правильно розумію? — спитала Рейчел. — Могло ж статися так, що бур просто оминув проміжки морського льоду?

— Я свердлила вниз — просто над метеоритом. А потім зробила кілька свердловин з боків, на відстані лише кількох футів. Куди вже ближче!

— Та я просто питаю.

— Тут є суперечливий момент, — зауважила Нора. — Проміжки солоної води трапляються тільки в сезонній кризі, тобто тій, що виникає і тане з кожною порою року. А лід на шельфі Мілна — це твердий прибережний лід, що утворюється в горах, а потім рухається до узбережжя і падає, відламуючись брилами, у море. Хоча планктоном і дуже зручно пояснити цей загадковий феномен, можу запевнити, що в цьому льодовику немає розгалуженої мережі замерзлих мікроорганізмів.

У невеличкій групі знову запала тиша.

Та попри різке спростування планктонної теорії, аналітичний розум Рейчел, звиклий до систематичної обробки даних, відмовлявся прийняти це заперечення. Інстинктивно вона відчувала, що присутність замерзлого планктону в льодовику є найпростішим поясненням виниклої головоломки. «Закон економії доказів, — подумала вона. Цей закон інструктори в управлінні військово-космічної розвідки закріпили у неї аж у підсвідомо­сті. — Коли існує велика кількість пояснень, то зазвичай правильним є найпростіше».

Вочевидь, Норі Менгор було що втрачати, якщо її інформація про стан криги виявиться хибною. Рейчел спало на думку, що коли гляціолог побачила планктон, то збагнула, що помилялася, а тепер намагалася замести сліди.

— Я щойно поінформувала персонал Білого дому про те, — мовила Рейчел, — що цей метеорит виявлено в шарі прісноводного льоду, де він пролежав неторкнутий і без зовнішнього впливу починаючи з 1716 року, відтоді як відколовся від знаменитого метеорита, відомого як Юнгерсольський. А тепер виходить, що на цей факт впала тінь сумніву.

Керівник НАСА мовчав з похмурим виразом обличчя.

Толланд прокашлявся.

— Мушу погодитися з Рейчел. У шахті знайдено солону воду та планктон. І хоч би яким було пояснення, очевидно одне: ця шахта не є замкненим простором. Принаймні ми не можемо цього напевно стверджувати.

Коркі збентежився і зауважив:

— Знаєте що, люди, не хочу тут висловлюватися як астрофізик, але коли ми помиляємося у своїй царині, то йдеться про гігантські величини: мільярд років туди, мільярд — сюди… А тут якийсь дрібний планктон, солона вода… Чи це надто важливо? Тобто чистота криги нiяк не впливає на сам метеорит, еге ж? І на ті скам’янілості, що в ньому містяться. Ніхто не ставить під сумнів їх справжність. Якщо виявиться, що ми помилилися з даними стосовно льоду, то всім буде до цього байдуже. Людей цікавить одне — ми знайшли докази існування життя на іншій планеті.

— Вибачте, докторе Марлінсон, — зауважила Рейчел, — як фахівець, що працює над збиранням та аналізом інформації, я мушу з вами не погодитися. Будь-яка дріб’язкова недоречність у даних, які сьогодні збирається оприлюднити НАСА, здатна кинути тінь на правдивість усього відкриття. Включно з автентичністю скам’янілих решток комах.

У Коркі аж щелепа відвисла.

— Що ви таке кажете?! Ці скам’янілості абсолютно неспро­стовні!

— Знаю. І ви це знаєте. Але якщо до громадськості дійдуть чутки про те, що НАСА навмисне надала неправдиві дані про лід, то, повірте мені, вона відразу ж почне замислюватися, чи не збрехала агенція стосовно чогось іще.

Нора зробила крок уперед; її очі палали гнівом.

— Мої дані про кригу не підлягають жодному сумніву. — Вона обернулася до директора. — Я можу довести вам, що в цьому льодовиковому шельфі немає вкраплень солоного льоду!

Екстром зміряв її довгим поглядом.

— Як?

Нора стисло пояснила свій план. Коли вона закінчила виклад, Рейчел мусила визнати, що ця ідея є цілком слушною.

Але керівник НАСА не поділяв її впевненості.

— А результати будуть остаточними та вичерпними?

— На сто відсотків, — запевнила його Нора. — Якщо поблизу цієї шахти знайдеться хоч дещиця бісового солоного льоду, то ви неодмінно це побачите. Навіть кілька краплин солоної води світитимуться в моєму устаткуванні, як Таймс-сквер у Нью-Йорку.

Екстром нахилив коротко стрижену голову і насупив брови.

— У нас обмаль часу. До пресконференції лишилося дві години.

— Я впораюся за двадцять хвилин.

— А вам далеко доведеться йти? До якого місця на льодовику?

— Та недалеко. Вистачить і двохсот ярдів.

Він кивнув.

— А ви впевнені, що це безпечно?

— Я візьму з собою сигнальні ракети, — відповіла Нора. — До того ж зі мною піде Майк.

Толланд різко підвів голову.

— Я?

— Ну звісно, Майку, а хто ж іще! Ми будемо у зв’язці. Мені знадобиться пара сильних рук на той випадок, якщо надворі сильний вітер.

— Але ж…

— Вона має рацію, — підтвердив керівник НАСА, повертаючись до Толланда. — Вона не мусить іти сама. Я б послав з Норою когось зі своїх людей, але, якщо чесно, не хочу, щоб ця планктонна проб­лема вийшла за межі нашого кола, поки ми не дізнаємося, проблема це чи ні.

Толланд неохоче кивнув.

— Я теж хотіла б піти, — озвалася Рейчел.

Нора крутнулася, сіпнувшись наче кобра.

— Чорта з два!

— Я почувався б спокійніше, — сказав директор таким тоном, наче ця ідея лише щойно спала йому на думку, — якби ми використали стандартну конфігурацію «четвірка». Якщо ви пі­дете удвох і Майк послизнеться, то ви нізащо не втримаєте його. Учотирьох набагато безпечніше, аніж удвох. — Він на мить замовк, а потім поглянув на Коркі. — Це означає, що підете або ви, або доктор Мін. — Екстром обвів поглядом житлосферу. — А де доктор Мін, до речі?

— Щось його вже довгенько немає, — зауважив Толланд. — Може, він вирішив трохи подрімати?

Екстром повернувся до Коркі.

— Докторе Марлінсон, я не можу наказувати, щоб ви пішли разом із ними, одначе…

— Та яка проблема? — вигукнув Коркі. — Піду й допоможу, щоб усе було як слід.

— Ні! — вигукнула Нора. — Учотирьох ми лише заважатимемо одне одному. Ми підемо з Майком удвох.

— Ви не підете з Майком удвох, — мовив керівник НАСА тоном, що не допускав заперечень. — Недаремно ж зв’язки формуються четвірками, і ми маємо ужити всіх заходів безпеки. Мені ще бракувало тут нещасного випадку за дві години до найзнаменнішої пресконференції за всю історію НАСА.