Точка обману

107

А за тридцять миль звідти, над гострими вершинами сосен північної частини штату Делавер, промайнув чорний штурмовий гелікоптер «кайова». Дельта-Один перевірив координати, занесені в систему автоматичної навігації.

Корабельний передавач та телефон Пікерінга були зашифровані з метою захисту змісту розмови, проте Дельта-Один і не збирався перехоплювати зміст, коли за допомогою імпульсного сигналу зафіксував дзвінок Рейчел з судна. Супутникова навігаційна система та комп’ютерна тріангуляція робили фіксацію координат передавача значно легшим завданням, аніж розшифрування самої розмови.

Дельту-Один завжди втішав той факт, що більшість користу­вачів стільникових телефонів і гадки не мали, що кожного разу, коли вони здійснюють дзвінок, державна станція підслуховування — якщо їй дадуть відповідне завдання — запросто може визначити їхнє місцеперебування будь-де з точністю до десяти футів. Про цю невеличку «послугу» в рекламі телефонних компаній чомусь не згадувалося. Тому сьогодні, маючи частоту прийому стільникового телефона Пікерінга, підрозділ «Дельта» легко міг визначати координати вхідних дзвінків.

Тепер вони летіли просто на ціль, до якої залишалося два­дцять миль.

— «Парасольку» увімкнув? — спитав Дельта-Один у свого напарника, Дельти-Два, що сидів за радаром та системою озброєння.

— Так. Очікуємо дальності п’ять миль.

«П’ять миль», — подумав Дельта-Один. Ефективно викори­стати систему озброєнь «кайови» він міг лише в зоні дії радара цілі. Дельта-Один не сумнівався, що хтось на борту «Гої» зараз нервово стежить за екраном радара. Їм дали завдання знищити ціль так, щоб вона не встигла послати сигнал допомоги по радіо, і це означало, що вертоліт мав підкрастися до судна непоміченим.

Коли до цілі залишалося п’ятнадцять миль — іще поза зоною дії радара, — Дельта-Один несподівано відвернув гелікоптер на тридцять п’ять градусів від курсу. Піднявшись на висоту три тисячі футів — звичайну для легких літаків, — він перейшов на швидкість 110 вузлів.

Коли новий об’єкт увійшов до радіуса десять миль, радар у вертольоті берегової охорони пискнув один раз. Пілот нахилився, вдивляючись в екран. Точкою виявився якийсь маленький вантажний літачок, що прямував уздовж берега на захід.

Мабуть, до Ньюарка.

Хоча траєкторія польоту літака була такою, що він мав пройти на відстані чотирьох миль від «Гої», цей курс був, швидше за все, вибраний ненавмисне. Однак пильний пілот берегової охорони все одно продовжував стежити, як мерехтлива цятка повільно, зі швидкістю 110 вузлів, повзла у правому кутку екрана радара. І дійсно, у найближчій точці вона мала опинитися за чотири милі на захід від судна. Як і очікувалося, літак летів далі, не міняючи напряму руху, — тепер він уже прямував геть від них.

4,1 милі. 4,2 милі.

Пілот полегшено зітхнув.

І тоді сталася вкрай дивна річ.

— «Парасолька» запрацювала! — вигукнув Дельта-Два, піднявши вгору великий палець, зі свого сидіння, розташованого на лівому боці штурмового гелікоптера. — Бараж, модульований шум та прикриття — усе увімкнено й зафіксовано.

Отримавши цю інформацію, Дельта-Один різко нахилив машину і вийшов на прямий курс до судна. Цей маневр на екрані радара «Гої» не буде видно.

— Це однозначно краще, ніж тюки з фольгою! — вигукнув Дельта-Два.

Його командир погодився. Глушення радарів винайшли ще під час Другої світової війни, коли один кмітливий британський авіатор під час бомбових рейдів почав викидати зі свого літака загорнуті у фольгу тюки. У результаті радари німців фіксували відразу стільки цілей, що не знали, по якій із них стріляти. Відтоді цю технологію значно удосконалили.

Протирадарна система «парасолька», встановлена на борту гелікоптера, була одним із найгрізніших засобів ведення електрон­ної війни. Транслюючи в атмосферу над координатами конкретної цілі фоновий шум, «кайова» мала змогу фактично позбавити ворожий радар вух, очей та голосу. Кілька секунд тому всі радарні екрани на «Гої» згасли — це не викликало жодного сумніву. А коли вони второпають, що треба кликати на допомогу, на це просто не буде часу. На кораблі увесь зв’язок здійснюється на радіо- та мікрохвилях, телефонної лінії немає. Якщо «кайова» підбереться достатньо близько, усі системи зв’язку на судні припинять функціонувати, бо всі сигнали заблокує невидима хмара шумів, трансльованих попереду гелікоптера, які «засліплять» жертву, наче яскраві автомобільні фари.

«Повна ізоляція, — подумав Дельта-Один. — Вони безпорадні».

Їхнім об’єктам вдалося хитро втекти з льодовика Мілна, але такого більше не повториться. Вирішивши залишити берег і перебратися на судно, Рейчел Секстон, Майкл Толланд і Коркі Марлінсон зробили не найкращий вибір. І він стане останньою помилкою в їхньому житті.

А в Білому домі сонний Зак Герні з подивом сів у ліжку, тримаючи в руках телефонну слухавку.

— Як — зараз? Екстром хоче поговорити зі мною просто зараз? — Герні примружився і поглянув на годинник біля ліжка. Сімнадцять хвилин на четверту.

— Так, пане президенте, — підтвердив офіцер зв’язку. — Він каже, що це дуже терміново.