Точка обману

89

А високо вгорі, над північною частиною штату Мен, «Гольфстрім- G4» мчав до Вашингтона. І на його борту Майкл Толланд і Коркі Марлінсон уважно слухали пояснення Рейчел Секстон стосовно підвищеного вмісту йонів водню в корі плавлення метеорита.

— НАСА має в розпорядженні приватний випробувальний полігон, який називається Плам-Брук-стейшн, — почала пояснення Рейчел, ледве вірячи в те, що їй доведеться про це розповідати. Вона не звикла поширювати секретну інформацію. Проте за даних обставин Толланд і Марлінсон мали право її знати. — Власне, Плам-Брук — це випробувальний майданчик для радикально нових систем двигунів, розроблених у лабораторіях НАСА. Років зо два тому мені довелося аналізувати матеріали щодо нової розробки, яку НАСА якраз випробовувала. Щось на кшталт двигуна розширеного циклу.

Коркі підозріло на неї поглянув.

— Двигуни розширеного циклу перебувають на стадії теоретичної розробки. На папері. Їх ще ніхто не випробовує на практиці. Це станеться не через одне десятиріччя.

Рейчел похитала головою.

— Вибач, Коркі. Але НАСА вже має прототипи. І випробовує їх.

— Що? — недовірливо вигукнув Марлінсон. — Ці двигуни працюють на рідкій суміші кисню і водню, яка замерзає в космосі, тому НАСА вони не цікавлять. Її представники стверджують, що навіть не намагатимуться будувати такi двигуни доти, доки не розв’яжуть проблему із замерзанням палива.

— Вони вже розв’язали цю проблему. Позбавилися кисню і перетворили паливо на кашоподібну водневу суміш. Горить вона потужно і дуже чисто. Це паливо — одне з претендентів на використання в силових установках, якщо НАСА посилатиме кораблі на Марс.

Коркі ця новина явно приголомшила.

— Цього не може бути.

— Може, — коротко відповіла Рейчел. — Я складала про це доповідь президенту. Мій бос став дибки, бо НАСА хотіла пуб­лічно заявити про водневе паливо як про великий успіх, а Пікерінг вимагав, щоб цю інформацію віднесли до розряду секретної.

— Але чому?

— Не має значення, — відмахнулася Рейчел, не збираючись розголошувати більше таємниць, ніж було необхідно.

Правда ж полягала в тому, що Пікерінг прагнув засекретити нову розробку для національної безпеки, яка останнім часом викликала дедалі більшу тривогу. Мало хто про це знав, але причина полягала в бентежно стрімкому розвиткові китайських космічних технологій. Китайці якраз розробляли вбивчу систему запуску бойових ракет, яку збиралися продавати всім, хто більше заплатить. Основна частина потенційних клієнтів були ворогами Сполучених Штатів. Наслідки для безпеки країни могли виявитися просто катастрофічними. Проте управління військово-космічної розвідки знало, що для своєї пускової установки Китай збирається використати застаріле паливо, і Пікерінг не збирався дарувати їм відомості про перспективніше пальне — водневу суміш, створену фахівцями НАСА.

— Отже, — збентежено мовив Толланд, — ти стверджуєш, що НАСА має в розпорядженні двигуни чистого горіння, що працюють на скрапленому водні?

Рейчел кивнула.

— Я не маю цифр, але вихлопні температури цих двигунів у кілька разів перевищують звичайні. І це змушує НАСА займатися розробкою нових матеріалів для сопла. — Вона помовчала. — Великий камінь, поміщений біля сопла такого двигуна, буде обпалений вихлопним потоком із підвищеним вмістом водню, розігрітим до небувалої температури. От і матимемо чудову кірку — точнісінько як на метеориті!

— Облиш! — сказав Коркі. — Ми повертаємося до теорії фальшивого метеорита?

Толланд раптово зацікавився.

— А взагалі це ідея. Виходить, кругляк треба підкласти під космічний корабель, який збирається злетіти!

— Господи помилуй, — пробурмотів Марлінсон, — я в одному літаку з двома психами.

— Коркі, — звернувся до нього Толланд, — можна ж припустити, що камінь, покладений в полі викиду такого двигуна, здаватиметься обпаленим так само, як і той, який пролетів крізь щільні шари атмосфери. Хіба ні? Навіть напрям борозен і обтікання розплавленої речовини будуть такими самими!

— Не заперечую, — ще тихіше відповів Коркі.

— А чисте паливо, про яке говорить Рейчел, не залишає жодних хімічних решток. Тільки водень. Підвищений рівень йонів водню в корі плавлення.

Коркі закотив очі.

— Послухай, якщо один з таких водневих двигунів дійсно існує і працює на кашоподібному водні, то, напевне, це можливо. Але притягнуто за вуха.

— Чому ж? — здивувався Толланд. — Процес здається достатньо простим.

Рейчел кивнула.

— Потрібен лише камінь із відбитками живих організмів віком сто дев’яносто мільйонів років. Обпали його у викидах двигуна, що працює на скрапленому водні, і засунь у льодовик. Маєш готовий метеорит!

— Для туристів — можливо, — заперечив Марлінсон, — але не для вченого! Ти й досі не пояснила наявність хондр.

Рейчел спробувала пригадати, як Коркі пояснював появу хондр.

— Здається, ти казав, що хондри виникають у результаті швидкого нагрівання й охолоджування в космосі, так?

Марлінсон зітхнув.

— Хондри утворюються, коли камінь, охолоджений у космосі, раптово піддається нагріву до температури часткового плавлення — приблизно до 1550 °С. Потім камінь повинен знов охолонути, причому неймовірно швидко, і тоді вкраплення з розплавленою речовиною перетворяться на хондри.

Толланд уважно подивився на приятеля.

— А хіба такий процес не може відбутися на Землі?

— Не може! — впевнено заявив астрофізик. — На нашій планеті просто не трапляється таких температур, здатних викликати настільки стрімкі процеси. Тут ідеться про ядерне нагрівання і про абсолютний нуль у космосі. Такі екстремуми на нашій планеті неможливі.

Рейчел задумалася.

— Принаймні у природних умовах.

Коркі роздратовано обернувся до неї.

— Як це слід розуміти?

— А так: чому, власне, процеси нагрівання й охолоджування не можуть бути штучно відтворені на цій планеті? — поцікавилася Рейчел. — Камінь запросто міг бути обпалений водневим двигуном, а потім швидко охолоджений у кріогенній морозилці.

Коркі здивовано витріщився.

— Штучні хондри?

— Це припущення.

— Абсурдне припущення, — заперечив астрофізик, показуючи на зразок. — Невже забула? Хондри були неспростовно датовані, і їхній вік становить сто дев’яносто мільйонів років. — Він заговорив поблажливо-в’їдливо: — Наскільки мені відомо, міс Секстон, сто дев’яносто мільйонів років тому ще ніхто не мав ані двигунів на скрапленому водні, ані кріогенних морозилок.

«Хондри чи не хондри, — подумав Толланд, — але аргументи невблаганно накопичуються». Кілька хвилин він мовчав, глибоко приголомшений останнім припущенням Рейчел щодо кори плавлення. Її гіпотеза, хоча й відчайдушно смілива, все-таки відкривала нові горизонти і дозволяла його думкам рухатися в інших напрямах. Якщо кору плавлення можна пояснити… то які подальші можливості це відкриває?

— Чому мовчиш? — спитала Рейчел, сідаючи поруч.

Толланд підвів голову. На мить при тьмяному освітленні салону літака в очах Рейчел він побачив ніжність, що нагадала про Селію. Прогнавши спогади, він стомлено зітхнув:

— Я просто думав…

Рейчел усміхнулася.

— Про метеорити?

— А про що ж іще?

— Перебирав подумки докази, намагаючись вирахувати, що залишається?

— Схоже на те.

— Ну, і що надумав?

— Та так, поки нічого особливого. Мене непокоїть те, скільки даних зблякло у світлі нашої знахідки — шахти, через яку вводили метеорит.

— Ієрархічні докази — це картковий будиночок, — відзначила Рейчел. — Вилучи першу передумову, й одразу все захитається. А в цьому випадку першою передумовою є місце знахідки.

— Отож-бо й воно! Щойно я прибув на льодовик, директор НАСА сказав мені, що камінь виявили в товщі трьохсотрічного льоду і що його щільність перевищує щільність будь-якого каменя в цій зоні. І я сприйняв це як логічний доказ того факту, що камінь упав з неба.

— І ти, і всі ми.

— Середній рівень вмісту нікелю хоч і є переконливим, проте не може вважатися вирішальним доказом.

— Він дуже близький, — втрутився Коркі, який, вочевидь, уважно стежив за розмовою.

— Але все одно неточний.

Марлінсон неохоче кивнув.

— А ці небачені космічні жуки, — додав Толланд, — хоч і дуже дивні, але насправді можуть виявитися не чим іншим, як надзвичайно древніми глибоководними ракоподібними.

— А тут іще й кора плавлення, — підхопила Рейчел.

— Дуже неприємно говорити про це, — зазначив Толланд, зиркнувши на Коркі, — але чомусь починає здаватися, що негативних доказів тепер більше, аніж позитивних.

— Наука ґрунтується не на здогадках, — зауважив Марлінсон, — а на реальних даних і доказах. Хондри в цьому камені — безумовно метеоритного походження. Я згоден з вами обома, що все це дуже підозріло, але хондри ми ігнорувати не можемо. Цей позитивний доказ є неспростовним, а негативні свідчення — непрямими й побічними.

Рейчел спохмурніла.

— І що це доводить?

— Нічого, — відповів Коркі. — Хондри підтверджують, що ми маємо справу з метеоритом. Залишається єдине запитання: навіщо його все ж таки засунули в кригу?

Толландові дуже хотілося повірити в розважливу логіку друга, але все одно щось у ній здавалося хибним.

— Майку, не схоже, щоб я тебе переконав, — зауважив Марлінсон.

Толланд розгублено зітхнув і поглянув на друга.

— Я не знаю, їй-богу. Два з трьох дійсно було досить непогано, Коркі. Але тепер ми вже дійшли до одного проти трьох. Я маю таке відчуття, що ми чогось не знаємо.