Точка обману

47

Габріель Еш прожогом вискочила з кабінету Марджорі Тенч, ледь не збивши з ніг секретарку. Її пропікав жахливий сором, а перед очима й досі стояли оті фотографії — переплетені руки і ноги, обличчя, сповнені екстазу.

Вона не мала жоднісінької гадки, як зроблено ці знімки, але в їх достовірності сумніватися не доводилося. Вони дійсно відображали те, що відбувалося в офісі сенатора, причому фотографували звідкись зверху, немов прихованою камерою зі стелі.

Господи, допоможи! На одній з фотографій сенатор злягався зі своєю молодою асистенткою просто на робочому столі, посеред розкиданих офіційних документів.

Марджорі Тенч наздогнала Габріель біля Кімнати мап. У руці вона тримала той самий страшний червоний конверт.

— Судячи з вашої реакції, ви упізнаєте ці знімки? — Старша радниця президента явно насолоджувалася миттю. — Думаю, тепер ви не сумніватиметесь у правдивості решти документів. Тим більше що вони прийшли з того самого джерела.

Ідучи по фоє, Габріель відчула, як почервоніла з голови до п’ят. Де ж, чорт забирай, тут вихід?

Тенч на своїх довгих ногах легко трималася поруч.

— Сенатор Секстон присягався перед усім світом, що ви просто його співробітниця. І це твердження звучало надзвичайно переконливо. Якщо хочете освіжити його в пам’яті, то у мене є відеозапис.

Габріелі не треба було нічого освіжати. Вона чудово пам’ятала ту пресконференцію. Слова Секстона звучали розлючено і щиро.

— Хоч як це сумно, — продовжувала Тенч, зовсім не виглядаючи при цьому засмученою, — сенатор Секстон нахабно збрехав американському народу. Але народ має право знати. І він дізнається. Цим я займусь особисто. Залишається тільки вирішити, у який саме спосіб він дізнається істину. Краще, звичайно, якби це виходило від вас особисто.

Габріель спантеличено зупинилася.

— Невже ви дійсно сподіваєтеся, що я допоможу вам знищити мого боса?

Обличчя радниці набуло суворого виразу.

— Я намагаюся допомогти вам, Габріеле. Даю вам шанс позбавити всіх нас неприємностей, визнавши правду з високо піднятою головою. Усе, що мені потрібно, — це підписана заява з визнанням сексуального зв’язку.

Габріель зупинилася як укопана.

— Що?!

— Що чуєте. Ця заява дасть нам у руки необхідну зброю, аби тихо розібратися з сенатором і врятувати країну від жахливого й огидного скандалу. Моя пропозиція проста: підпишіть заяву — і ці фотографії ніхто ніколи не побачить.

— Вам потрібне моє письмове визнання?

— Точніше кажучи, потрібне письмове свідчення під присягою, але у нас, у цій будівлі, є нотаріус, який може…

— Та ви збожеволіли! — кинула Габріель і попрямувала далі.

Тенч не відставала. І продовжила, але вже сердитіше:

— Сенатор Секстон зазнає фіаско так чи інакше, Габріеле, а я даю вам шанс вискочити з цієї халепи, не побачивши у ранкових газетах власну голу дупу. Президент — пристойна людина, він не хоче публікувати ці знімки. Якщо ви просто надасте мені свідчення і визнаєте зв’язок, ми всі зможемо зберегти гідність.

— Я не продаюся.

— Зате ваш кандидат, безумовно, продається. Він дуже небезпечна людина і порушує закон.

— Він порушує закон? А ви не порушуєте?! Потайки проникаєте до кабінетів, незаконно робите компрометувальні знімки! Чули таке слово — «Вотергейт»?

— Ми не маємо жодного стосунку до збирання цього компромату. Фотографії з’явилися з того самого джерела, що й решта інформації про отримання коштів на виборчу кампанію шляхом хабарів. Просто дехто пильно спостерігає за вами обома.

Габріель проскочила повз стіл, де одержувала перепустку. Зі­рвавши її з шиї, вона шпурнула картку в обличчя приголом­шеному охоронцю. Тенч не відставала, тримаючись поряд.

— Вам доведеться вирішувати все дуже швидко, міс Еш, — сказала вона. — Або надайте мені свідчення, що підтверджували б ваш зв’язок із сенатором, або вже сьогодні, о восьмій годині, президент буде вимушений оприлюднювати все відразу — фінансові махінації Секстона, ці фотографії й таємні оборудки. І повірте, коли люди зрозуміють, що ви стояли поруч із Секстоном і дозволяли йому брехати щодо ваших стосунків, вашій кар’єрі настане кінець.

Габріель побачила двері й поквапилася до них.

— Заяву мені на стіл до восьмої, Габріеле. Не будьте дурепою!

Вже на виході Тенч сунула дівчині конверт із компрометувальними знімками:

— Візьміть це собі, люба. У нас такого добра ще повно!