Точка обману

33

Насолоджуючись темрявою, палеонтолог Вейлі Мін сидів сам-один на своєму робочому місці й неквапливо розмірковував. Від передчуття події, що мала статися сьогодні увечері, він відчував ентузіазм і піднесення. Невдовзі я стану найвідомішим палеонтологом у світі! Він сподівався, що Майкл Толланд виявив режисерську щедрість і не пошкодував місця для його коментарів у своєму документальному фільмі. Смакуючи свою неминучу славу, Мін відчув під ногами легеньку вібрацію і аж підскочив від несподіванки. Інстинктивне передчуття землетрусу, яке виробилося в нього завдяки мешканню в Лос-Анджелесі, зробило його надчутливим до найменших коливань земної поверхні. Одначе за мить йому стало соромно за власну лякливість, і він збагнув, що вібрація була цілком нормальним явищем. «То просто шмат льодовика відламався й обвалився в океан», — нагадав він собі, полегшено зітхаючи. Він ніяк не міг призвичаїтися до цього явища. Щокілька годин у нічній тиші гуркотів далекий потужний вибух — то від краю льодовика відламувалася брила і падала у воду. Нора Менгор добре про це сказала: «Так народжуються нові айсберги».

Підвівшись, Мін простягнув руки. Він кинув погляд через житлосферу, туди, де у яскравому світлі телепрожекторів уже починалося святкування. Мін недолюблював гучні вечірки і тому пішов у протилежному напрямку.

Лабіринт робочих місць був тепер схожий на мертве містечко, і Мін чомусь почувався в куполі як у великій гробниці. Війнуло прохолодою, і вчений застебнув довгий піджак із верблюжої шерсті.

Попереду він побачив шахту, через яку витягли метеорит разом із найдивовижнішими в усій історії людства скам’янілими рештками. Велетенську металеву триногу вже встигли демонтувати, і круглий ставок зяяв чорною поверхнею талої води, оточений помаранчевими стовпчиками, наче небезпечна ковбаня біля автомобільної стоянки. Мін повільно підійшов до води, зупинився на безпечній відстані й почав вдивлятися в непорушну поверхню озера двісті футів завглибшки. Незабаром воно замерзне, стираючи всякі сліди тих, хто тут був.

«Яке прекрасне видовище — це озеро темної води, — подумав Мін. — Навіть у темряві».

Особливо в темряві.

Мін завагався. А тоді помітив.

Тут щось не так.

Коли він пильніше поглянув на воду, його початкове умиротворення змінилося раптовим вихором сум’яття. Він закліпав очима, знову витріщився на воду і кинув швидкий погляд через купол, туди, де юрба людей святкувала визначну подію, зібравшись біля пресцентру. Він збагнув, що ніхто його тут, у темряві, не бачить.

Мабуть, треба комусь про це сказати, еге ж?

Мін знову поглянув на воду, розмірковуючи, що саме він їм скаже. Можливо, це оптичний обман? Якесь дивовижне віддзеркалення?

Вагаючись, Мін зайшов за обмежувальні стовпчики і присів біля краю басейну. Рівень води був за чотири фути від пружка льоду, і він нахилився вперед, щоб краще придивитися. Так, щось тут, безумовно, було дивним. Цього не можна було не помітити, однак воно стало видимим лише тоді, коли світло в куполі вимкнули.

Мін підвівся. Так, треба обов’язково комусь сказати про це. І він похапцем рушив до пресцентру. Але, пройшовши кілька футів, натиснув на гальма. Боже милостивий! Мін крутнувся назад, до води, і його очі розширилися: він усе зрозумів. Його осяяло.

— Цього не може бути! — тихо скрикнув він.

Однак Мін знав: те, що спало йому на думку, і було єдиним поясненням. «Стривай, не поспішай, подумай ретельно ще раз, — урезонив він себе. — Має ж бути якесь більш реалістичне пояснення». Але що більше Мін міркував, то сильніше переконувався в тому, що перед собою бачив. Іншого пояснення немає! Він не міг повірити, що НАСА та Коркі Марлінсон примудрилися не помітити таке неймовірне явище, але Мінові це було тепер на руку.

Тепер це моє відкриття. Відкриття, яке здійснив Вейлі Мін.

Тремтячи від збудження, він кинувся до найближчого робочого місця і знайшов там мензурку. Усе, що було потрібно, — це набрати трохи води для зразка. Це ж просто неймовірно!