Точка обману

28

— Швидше відійдіть! — заволала Нора, пробиваючись крізь дедалі більший натовп.

Робітники розосередилися. Нора командувала процесом і явно грала на публіку, перевіряючи натяг тросів та правильність їх кріплення.

— Віра! — крикнув один із працівників НАСА.

Чоловіки натягнули лебідки — і троси вилізли з отворів іще на шість дюймів.

Троси рухалися догори, і Рейчел відчула, як натовп мимоволі потроху сунеться вперед, передчуваючи велику подію. Коркі й Толланд стояли поруч і скидалися на малят, що прийшли подивитися на різдвяну ялинку. З протилежного боку отвору з’явилася масивна фігура керівника НАСА Лоуренса Екстрома; він зайняв зручне місце і почав спостерігати за витягуванням метеорита.

— Гаки! — заволав один із працівників НАСА. — Бачу гаки!

Сталеві сріблясті троси, що піднімалися крізь свердловини, поступилися місцем жовтим ланцюгам.

— Ще шість футів! Не розгойдуйте! Тримайте рівно!

Біля вежі з риштуванням запала напружена тиша, неначе глядачі, як на спіритичному сеансі, очікували появи якогось божественного привида, — усі нетерпляче чекали, коли з’явить­ся метеорит.

І Рейчел побачила його.

Крізь шар льоду, що дедалі тоншав, почали проступати невиразні обриси метеорита. Він був довгастим і темним.

— Тримайте міцніше! — заволав якийсь інженер.

Чоловіки налягли на лебідки, і риштування заскрипіло.

— Залишилося п’ять футів! Зберігайте рівномірність натягу!

Рейчел побачила, як лід над метеоритом береться пухирцями, немов черево тварини, яка ось-ось має народити. На вершечку цього пагорбка, у тому місці, де входив промінь лазера, отвір почав танути і швидко розширюватися.

— Шийка матки розширилася! — крикнув якийсь дотепник. — Дев’ятсот сантиметрів!

Тишу порушив напружений сміх.

— Годі, вимикайте лазер!

Хтось клацнув вимикачем — і промінь зник.

І сталося давно очікуване.

Неначе якесь древнє божество, що з’являється у вогні та клубах диму, велетенський камінь вийшов на поверхню в клубах пари. Крізь неї проглядав об’ємистий предмет, що виринув із льоду. Робітники, які працювали з лебідками, напружилися ще сильніше — і нарешті увесь камінь звільнився від залишків криги і загойдався на тросах над глибочезною шахтою. З гарячого метеорита стікала вода.

Рейчел заворожено заціпеніла.

Перед нею на тросах погойдувався мокрий метеорит, і його шершава поверхня виблискувала у світлі флуоресцентних ламп; вона була обвуглена та зморщена, від чого метеорит нагадував скам’янілий гігантський чорнослив. З одного боку камінь був рівний та гладенький; вочевидь, ця його частина відшліфувалася тертям об повітря, коли він входив у щільні шари атмосфери.

Дивлячись на обвуглену кору плавлення, Рейчел уявила, як метеорит снопом полум’я несеться до Землі, неначе стрімка ракета. Неймовірно, але це сталося аж триста років тому. А тепер ця спіймана космічна тварина висіла на тросах, а з її тіла скрапувала вода.

Полювання скінчилося.

І тільки цієї миті Рейчел збагнула всю драматичність та значущість події, свідком якої вона стала. Предмет, який висів перед нею, був представником іншого світу, віддаленого від Землі на багато мільйонів миль. А всередині цього предмета містилися свідчення — та які там свідчення — докази! — того, що людина у Всесвіті не самотня.

Здавалося, всіх умить захопила ейфорія, і натовп вибухнув вітальними криками та аплодисментами. Навіть директор НАСА і той, здавалося, піддався загальному піднесенню. Він плескав колег по спинах і вітав із успіхом. Спостерігаючи цю картину, Рейчел раптом відчула гордість за НАСА. Останнім часом космічній агенції не щастило. Та нарешті все змінилося. І НАСА заслужила цей момент слави.

Зяючий отвір посеред житлосфери скидався на невеличкий плавальний басейн. Поверхня талої води в цьому озерці двісті футів завглибшки трохи похлюпалася об крижані стінки, а потім заспокоїлася. Лінія води в шахті виявилася на цілих чотири фути нижче від пружка — внаслідок витягнення метеорита та властивості льоду зменшуватися в об’ємі під час танення.

Нора Менгор негайно розставила довкола отвору пілони ССЗН. Хоча його і було чітко видно, який-небудь надміру цікавий індивід міг підійти занадто близько, послизнутися і наразитися на велику небезпеку. Стіни басейну були з суцільного льоду, без ручок та сходинок, тому вибратися з отвору самому було марною справою.

До Нори Менгор нечутно підійшов Лоуренс Екстром і міцно потиснув їй руку.

— Гарна робота, докторе Менгор.

— Гадаю, газети не забудуть мене похвалити, — пожартувала вона.

— Обов’язково похвалять. — Керівник НАСА повернувся до Рейчел. Вигляд у нього був щасливий і безтурботний. — Ну що, міс Секстон, ви, професійний скептик, тепер переконалися?

Рейчел не стримала усмішки.

— Точніше було б сказати — я просто ошелешена.

— От і добре. А тепер ходімо зі мною.

Рейчел пішла слідком за Екстромом через житлосферу до великого металевого ящика, що нагадував промисловий транспортний контейнер. Ящик був розфарбований камуфляжними кольорами і мав трафаретний напис «ППСЗ».

Пересувний пункт секретного зв’язку, розшифрувала Рейчел. Ці пересувні кабіни стандартної військової конструкції призначалися для використання у зонах бойових дій, хоча Рейчел не очікувала, що один з них буде використано під час мирної місії НАСА. Але раніше Екстром працював у Пентагоні, тому він, безперечно, мав доступ до таких іграшок. З напружених і суворих облич двох озброєних охоронців Рейчел виснувала, що контакт із зовнішнім світом здійснювався тут виключно з недвозначної згоди директора.

Схоже, не лише я перебуваю поза зоною досяжності.

Екстром про щось швидко переговорив з одним із охоронців біля контейнера, а потім повернувся до Рейчел.

— Усього найкращого, — побажав він. І пішов.

Охоронець постукав у двері контейнера, і вони розчинилися зсередини. Вийшов інженер і запросив Рейчел. Вона увійшла слідом за ним.

Усередині пункту секретного зв’язку було темно й душно. У синюватому світінні екрана комп’ютерного монітора Рейчел змогла розібрати полиці з телефонною апаратурою, радіообладнання та пристрої супутникового зв’язку. Не встигла вона зайти, як уже відчула напад клаустрофобії. Повітря всередині було різким та вогким, як у підвалі взимку.

— Будь ласка, сідайте сюди, міс Секстон.

Витягнувши стілець на коліщатах, інженер запросив Рейчел сісти біля плаского монітора. Потім встановив перед нею мікрофон і надів їй на голову навушники. Поглянувши в журнал паролів, інженер натиснув кільканадцять кнопок на якомусь пристрої, що стояв неподалік. На екрані перед Рейчел виник таймер.

00:60 секунд.

Інженер задоволено кивнув, побачивши, як таймер почав зворотний відлік часу.

— До з’єднання залишилася одна хвилина. — А потім повернувся і вийшов, хряснувши за собою дверима.

Рейчел почула, як надворі клацнув засув.

Приголомшливо.

Чекаючи у темряві і спостерігаючи, як на таймері спливають секунди, вона збагнула, що це перший момент приватності, який у неї трапився за останню добу. Сьогодні вранці вона прокинулася без найменшого уявлення про те, що чекає її попереду. Позаземне життя. І от сьогодні цей найпопулярніший із сучасних міфів перестав бути міфом.

Тільки зараз до Рейчел почало приходити розуміння, наскільки небезпечно-руйнівним стане цей метеорит для президентської кампанії її батька. Хоча фінансування НАСА в політичному плані було не таким важливим, як, скажімо, проблема абортів, соціальних програм та охорони здоров’я, батько все ж таки висунув його на перший план. І тепер ця проблема ось-ось мала вибухнути просто йому в обличчя.

За кілька годин американці мали пережити знайомий трепет піднесення і гордість за досягнення НАСА. Будуть заплакані очі мрійників. Роззявлені роти науковців-скептиків. Політ дитячих фантазій. Проблеми доларів та центів зблякнуть і відійдуть як щось дріб’язкове, затьмарене монументальною величчю історичного моменту. Президент постане з попелу, мов той фенікс, ураз перетвориться на героя, а надто прагматичний сенатор у розпал святкування виглядатиме дріб’язковим скнарою, як Скрудж із мультфільму, особою, позбавленою американського духу першопрохідців.

Комп’ютер писнув, і Рейчел підвела голову.

00:05 секунд.

Раптом екран замерехтів, і на ньому виникло розмите зображення Білого дому. За мить це зображення зникло, і натомість з’явилося обличчя президента Герні.

— Привіт, Рейчел, — сказав він, пустотливо всміхаючись. — Сподіваюся, подорож виявилася цікавою?