Точка обману

119

А за сто шістдесят миль від «Гої» сиділа Габріель Еш, ошелешено вдивляючись у комп’ютер сенатора. Її підозри підтвердилися.

Але вона й уявити не могла, наскільки сильно вони підтвердяться.

Вона гортала цифрові копії десятків банківських чеків, виписаних Секстону приватними космічними компаніями, та номери банківських рахунків на Кайманових островах. Найменший чек, який побачила Габріель, був на суму п’ятнадцять тисяч доларів. А деякі перевищували суму пів мільйона.

А Секстон казав, що пожертви — це дріб’язок. І що всі вони не перевищують дозволену суму дві тисячі доларів.

Сенатор усе-таки брехав. Брехав увесь час. Перед Габрiеллю відкрилася картина безпрецедентного за масштабами нелегального фінансування виборчої кампанії. Біль образи та розчарування пронизав її серце. Він брехав.

Вона почувалась останньою дурепою. Яку вимазали в багні. Але найсильнішим було відчуття божевілля.

Габріель сиділа на самоті в темряві, розуміючи, що не знає, як діяти далі.

120

А тим часом Дельта-Один, заклавши віраж над кормою «Гої», вдивлявся вниз і бачив перед собою абсолютно неочікувану картину.

Майкл Толланд стояв на палубі біля невеличкого глибоководного батискафа. У механічних «руках» батискафа, наче в лапах якоїсь хижої комахи, звивався Дельта-Два, марно намагаючись вивільнитися.

Господи, а це що таке?!

Він побачив картину не менш приголомшливу. На палубу вийшла Рейчел Секстон і зайняла позицію біля скривавленого чоловіка, що лежав унизу, під батискафом. У руках Рейчел тримала автомат одного зі спецназівців і дивилася на гелікоптер, немов кидаючи йому виклик.

На мить Дельта-Один відчув себе збитим з пантелику. Він не міг второпати, як таке могло статися. Помилки, допущені підрозділом «Дельта» на льодовику Мілна, були рідкісними, але цілком умотивованими. Але таке взагалі важко було уявити.

І за звичайних обставин приниження для Дельти-Один було б украй болісним. Зараз же воно неймовірно посилилося через присутність іще однієї особи на борту гелікоптера, особи, чия присутність тут була незапланованою.

З ним летів контролер.

Після вдалої ліквідації на Меморіалі Рузвельта контролер наказав Дельті-Один летіти до безлюдного громадського парку неподалік Білого дому. Там командир групи посадив машину на невеличкий трав’янистий пагорбок серед дерев, а тим часом контролер, зупинивши своє авто неподалік, вийшов із темряви і сів на борт «кайови». І за кільканадцять секунд вони вже летіли потрібним маршрутом.

Хоча безпосередня участь контролера в операції була справою рідкісною, Дельта-Один не міг заперечувати. Контролер, стривожений невдачею підрозділу під час ліквідації свідків на льодовиковому шельфі Мілна, боявся, що у багатьох зацікавлених сторін виникнуть підозри і бажання розслідувати незрозумілі інциденти. І тому повідомив Дельту-Один, що завершальну частину операції контролюватиме особисто.

Тепер контролер, який сидів поруч, став свідком катастрофічної невдачі, якої Дельті-Один іще ніколи не доводилося зазнавати.

Час покласти цьому край. І негайно.

Контролер, визирнувши з вікна на палубу «Гої», здивувався, як таке могло статись. Усе пішло шкереберть: виникли підозри про справжність метеорита, ліквідувати свідків на льодовику Мілна не вдалося, до того ж довелось знищити високопосадовця на Меморіалі Рузвельта.

— Контролере, — затинаючись, мовив Дельта-Один тоном людини, ошелешеної своєю ганьбою. — Я навіть припустити не міг…

«Я теж», — подумав контролер. Вочевидь, вони сильно недо­оцінили можливості своїх потенційних жертв.

Контролер поглянув на Рейчел Секстон — та якраз піднесла до рота рацію, стежачи поглядом за вертольотом. Коли її голос затріскотів у кабіні «кайови», контролер очікував почути вимогу летіти геть і вимкнути систему глушення, щоб Толланд міг покликати на допомогу. Але слова Рейчел Секстон несподівано виявилися набагато страшнішими.

— Ви спізнилися, — сказала вона. — Ми вже не єдині, хто знає.

Слова на мить повисли відлунням у кабіні гелікоптера. Хоча ця заява прозвучала неймовірною і притягнутою за вуха, та все ж якась імовірність її правдивості залишалась, і тому контролер на хвильку замислився. Успіх проєкту передбачав ліквідацію всіх, хто так чи інакше дізнався правду, і, хоча заради збереження таємниці довелося пролити багато крові, треба було пересвідчитися, що вбивств більше не буде.

Невже і справді хтось знає?..

Зважаючи на репутацію Рейчел Секстон як людини, схильної суворо дотримуватися правил поводження з секретною інформацією, контролеру важко було повірити, що вона могла передати її комусь сторонньому.

Рейчел знову заговорила через кодований канал:

— Летіть геть, і ми збережемо життя ваших людей. Якщо рушите вперед хоч на дюйм — вони помруть. Геть звідси!

— Ви блефуєте, — відрізав контролер, знаючи, що зараз Рейчел Секстон чує безстатевий механічний голос. — Ви нікому не сказали.

— Хочете ризикнути? Вперед! — вигукнула Рейчел. — Я не змогла зв’язатися з Пікерінгом, тому вирішила перестрахуватися.

Контролер нахмурився. Таке і справді могло трапитись.

— Вони не купуються на нашу хитрість, — сказала Рейчел, поглянувши на Толланда.

Військовик, який висів у механічних пазурах, гмикнув, долаючи біль.

— Ваш автомат порожній, і скоро вертушка відправить вас на той світ. Ви обидва помрете. Ваша єдина надія — це відпустити нас.

«Чорта з два!» — подумала Рейчел, поквапом обмірковуючи наступний крок. Її погляд упав на зв’язаного чоловіка з кляпом у роті, який лежав під підводним апаратом. Від втрати крові у нього почалося марення. Вона схилилася над ним і зазирнула у злі непривітні очі.

— Зараз я витягну кляп і піднесу до твого рота рацію, а ти переконаєш вертоліт летіти геть. Ясно?

Чоловік щиро кивнув.

Рейчел витягла кляп. І військовик плюнув Рейчел в обличчя згустком кривавої слини.

— Суко, я ще доживу до тієї миті, коли ти здохнеш. Вони заріжуть тебе, як свиню, а я втішатимуся кожною миттю твоєї агонії.

Рейчел витерла гарячу слину з обличчя і відчула, як ззаду її підняли дужі руки Толланда і відставили вбік. Трохи притримавши Рейчел, поки вона не відновила рівновагу, він забрав у неї автомат. З його тремтливого дотику вона збагнула, що в душі його щось зламалося. Толланд підійшов до пульта керування, що розташовувався неподалік, поклав руку на важіль і поглянув у вічі чоловіку, який лежав на палубі.

— Удар номер два, завершальний, — сказав океанограф. — На моєму кораблі ти можеш розраховувати лише на це.

З рішучістю та гнівом Толланд посунув важіль униз. І великий люк під «Тритоном» провис донизу, як ляда на шибениці. Зв’яза­ний військовик коротко верескнув від страху і полетів униз. Шубовснув у бурхливий океан. Сплеск був рожевого кольору. Тієї ж миті на нього накинулися акули.

Контролер затрясся від гніву, побачивши, як сильна течія винесла з-під корпусу судна рештки Дельти-Три. Вода, освітлена ліхтарями, була червона від крові. Кілька «молотків» собачилися за якийсь шмат тіла, схожий на руку.

Господи милосердний...

Контролер поглянув униз на палубу «Гої». Дельта-Два і досі висів у пазурах «Тритона», але тепер під ним у палубі зяяла велика діра. Його ноги дриґалися над прірвою. Все, що мав зробити Толланд, — це розтиснути пазурі, і Дельта-Два складе компанію своєму нещасливому напарникові.

— Добре, — сказав контролер по рації. — Стривайте. І нічого не робіть.

Рейчел стояла на палубі, уп’явшись поглядом у кабіну гелікоптера. Навіть з такої відстані контролер побачив рішучість у її очах. Рейчел підняла рацію до рота.

— І досі гадаєте, що ми блефуємо? — спитала вона. — А ви зателефонуйте до комутатора управління військово-космічної розвідки. Спитайте Джима Семільяна. Він зараз на нічному чергуванні в планово-аналітичному відділі. Я розповіла йому все про метеорит. І він вам підтвердить.

Вона дає мені конкретне ім’я? Усе це дуже й дуже погано. Рейчел Секстон не була дурепою, і цей блеф контролер міг перевірити за кілька секунд. Сам контролер не знав чоловіка на ім’я Джим Семільян, але ж управління — величезна організація, тому цілком можливо, що Рейчел казала правду. Перш ніж віддати наказ про завершальну ліквідацію, контролер мав пересвідчитися, що це не блеф.

Дельта-Один спитав, поглянувши через плече:

— Мені вимкнути систему глушення, щоб ви могли подзвонити?

Контролер споглядав Рейчел і Толланда, які стояли перед ними на палубі як на долоні. Якщо хтось із них спробує скористатися стільниковим телефоном чи радіо, Дельта-Один швидко увімкне систему глушення знову і заблокує можливий дзвінок. Тому ризик був мінімальним.

— Вирубіть глушилку, — наказав контролер, витягуючи стільниковий телефон. — Зараз я переконаюся, що вона бреше. А потім придумаємо, як урятувати Дельту-Два, і завершимо операцію.

А у Ферфаксі операторові центрального комутатора управління військово-космічної розвідки почав уриватися терпець.

— Кажу вам, я не бачу ніякого Джима Семільяна у списку співробітників планово-аналітичного відділу.

Проте людина, яка подзвонила, наполягала:

— А ви пробували інші варіанти написання прізвища? Перевіряли в інших відділах?

Оператор уже перевірила, але про всяк випадок глянула ще раз. За кілька секунд вона відповіла:

— У нас у штаті немає людини на ім’я Джим Семільян. У жодному з варіантів написання.

Дивно, але в голосі абонента прозвучало задоволення:

— Отже, ви абсолютно впевнені, що у вас не працює особа на ім’я Джим Се…

Раптом на лінії почулася якась похаплива метушня. Хтось закричав. Абонент вилаявся і швидко від’єднався.

А на борту «кайови» Дельта-Один несамовито волав від люті, намагаючись якомога швидше увімкнути систему глушення. Надто пізно він усе зрозумів. Серед величезного розмаїття освітлених вимикачів та світлодіодів він не відразу помітив блимання маленького давача, який показував, що з борту «Гої» ведеться передача через супутникову систему. Але як? Усі на палубі! Не встиг Дельта-Один увімкнути систему глушення, як передача з «Гої» завершилася сама, без його втручання.

Факс у лабораторії задоволено пропищав.

СИГНАЛ ЗНАЙДЕНО… ФАКС ВІДПРАВЛЕНО.